Роздуми над Словом Божим на п’ятницю XVIII звичайного тижня, рік І
Яка користь людині, як світ цілий здобуде, а занапастить власну душу?Що може людина дати взамін за свою душу? (Мт 16, 26)
Ми помиляємося, коли вважаємо, що мир нашого серця залежить від нашого оточення. Помиляємось, коли думаємо, що достатньо, щоб, наприклад, ця людина більше мене не чіпала — і я заспокоюсь; що коли мені не треба буде так тяжко працювати — я заспокоюсь; що коли у мене буде достатньо грошей, міцне здоров’я і тому подібне… Натомість причина відсутності миру в нашому серці залежить від нас, а зовнішні обставини є лише приводом для того, щоб ця відсутність миру в нашому серці вийшла назовні. Ми навіть не зауважуємо, що наші амбіційні плани, наші фантазії щодо нашого особистого життя руйнують наше реальне життя, бо не побудовані на реальності, а лише на наших мріях і очікуваннях.
Одного разу до мене прийшла пара наречених, які прагнули повінчатися в нашому храмі. Вони відразу поставили мені вимоги стосовно того, як повинно виглядати їхнє вінчання. Коли ж я сказав, що такі вимоги неможливо виконати фізично, вони на мене образилися, що, мовляв, священник не хоче їм допомогти в цій важливій справі.
Подумаймо, скільки б дали жебраку, якщо б він написав на табличці вимогу: «менше ста доларів пожертви не приймаю?» Кумедно, чи не правда? Але часом і ми вимагаємо від життя, від нашого оточення подібно цьому кумедному жебраку…
Господь Ісус дає нам мудру пораду: «Прийми своє життя таким яким воно є, неси його. Це твій хрест — реальність цього життя. І тільки таким чином ти не загубиш своєї душі, не втратиш сенсу і смаку справжнього життя. А якщо шукатимеш виконання своїх мрій, фантазій, амбіційних планів, то втратиш самого себе, свою душу…»