«Принеси лугового сіна», — говорила дружина чоловікові або синові перед тим, як постелити на стіл скатертину для вігілійної вечері. Вважалося, що духмяне лугове сіно було найкращим, і його найохочіше їла домашня худоба. Зрозуміло, що на вігілійний стіл клали найкраще.
Сіно з давніх‑давен було символом убогості місця, де народився Ісус. На Святвечір усі члени сім‘ї збираються біля столу, як біля ясел, а розстелене під скатертиною запашне сіно допомагає це уявити.
Сіно — це не тільки образ убогості, це образ простоти Бога; образ того, яким має бути людське серце, яке змогло б — як сіно — прийняти Христа. Як навчає святий Іоанн Павло ІІ, без зарозумілості і пихи, але із щирістю та відкритістю на Спасителя:
Обожнюю тебе, запашне сіно, оскільки не знаходжу в тобі
гордовитості зрілого колосся.
Обожнюю тебе, запашне сіно, тому що ти прихистило
Дитину босу
Кароль Войтила
Запашне сіно з тимофіївкою, конюшиною, зрідка приправлене звіробоєм, чи навіть трохи щавлем…запашне лугове сіно, серед якого обов‘язково відшукаєш засохлі квіти, багато з яких навіть не втратили колір; запашне сіно, на якому побоявся би народитися найбільший владика світу, але на якому побажав народитися Той, хто з’явився на світ з Любові і для Любові — Той, хто приходить у світ, щоб давати себе іншим, ділитися останнім з тими, хто потребує, радіє самому простому, чистому і малому.
Для того, хто йде, щоб любити, і просте сіно стане символом багатства і великою цінністю. Не забудьте про сіно на своєму різдвяному столі! Не забудьте про щирість і простоту за столом!
Оксана Ючкавіч, catholic.by
Переклад: Олена Довгальова, СREDO
фінансово.
Щиро дякуємо!
