17 грудня 2017 року виповнюється 100 років від початку спротиву більшовицькій агресії у першій російсько-українській війні ХХ століття. Уряд УНР змушений був протистояти російській більшовицькій маніпулятивній інформаційній та військовій агресії. Боротьба з російською агресією та пропагандою триває й нині.
Про це нагадує прес-служба Українського інституту національної пам’яті.
У цей день у 1917 році Українська Центральна Рада телеграфом отримала від петроградського Раднаркому за авторством Владіміра Лєніна, Іосіфа Сталіна і Лєва Троцкого ультиматум — «Маніфест до українського народу з ультимативними вимогами до Центральної Ради». Цей документ містив ряд маніпулятивних вимог до УНР. Міністри на засіданні уряду – Генерального Секретаріату – українського уряду розглянули ультиматум і розцінили вимоги Раднаркому як грубе втручання у внутрішні справи України й 18 грудня одностайно відкинули їх. У відповідь Раднарком ухвалив вважати Центральну Раду в стані війни з Радянською Росією.
Не отримавши поступок від української влади, більшовики розпочали агресію, щоби захопити всю Україну. Їх фракція в повному складі переїхала до контрольованого радянськими військами Харкова, де 24-25 грудня провела альтернативний Всеукраїнський з’їзд рад де був обраний маріонетковий уряд — Центральний виконавчий комітет рад і Народний секретаріат. Рішення новообраний орган приймав виключно зі згоди Петрограда. Так Раднарком отримав можливість будь-яку агресію російських більшовиків списувати на внутрішній конфлікт між харківським Народним секретаріатом та київською Центральною Радою, тобто трактувати як громадянську війну в Україні.
26 грудня «червоні» частини, що дислокувались в Харкові несподівано напали на станцію Лозова, а за два дні, 28 грудня, на місто Чугуїв, з цього розпочалася «гаряча фаза» першої російсько-української війни, яка в історичній літературі отримала назву «рейкова», адже бойові дії переважно відбувалися вздовж залізничних шляхів і за вузлові залізничні станції.
Впродовж січня 1918 року більшовики, долаючи супротив українських військових і добровольчих частин, поступово зайняли більшість міст на Лівобережній Україні і встановили там свій контроль.
Із середини лютого 1918 року розпочався контрнаступ Збройних Сил УНР разом із союзними німецькими військами. До квітня місяця Україна була повністю звільнена від «червоних» військ.
Історичні паралелі: Перша російсько-українська VS сучасна війна на Донбасі
- Перша російсько-українська війна мала всі ознаки «гібридної війни». Петроградський Раднарком офіційно заперечував участь РСФРР у війні, ведучи її від імені харківського Народного секретаріату. На території Росії відбувалося формування збройних загонів, із-за «поребрика» постачалася зброя і військове спорядження. Військові дії проти УНР супроводжувалися потужною «інформаційною війною», метою якої було посіяти зневіру і розчарування в українців, знищити їхню здатність до спротиву.
- Відбудова збройних сил «з нуля». Початок першої російсько-української війни, як, зрештою, і події весни 2014 року несподівано виявив, що Українська Народна Республіка не має в своєму розпорядженні військ, здатних її захистити. Більше того, українські політики не мали чіткого бачення щодо необхідності, шляхів творення і форми власних збройних сил: регулярна армія, народне ополчення або міліційні формування.
- На захист УНР стали добровольці. Як і навесні 2014 року, головний тягар із захисту Батьківщини ліг на плечі бійців-добровольців.
- Більшовицька влада переслідувала все українське. Російські окупаційні війська розгорнули терор проти українців – підставою для розстрілів могла стати українська мова або ж документи, видані українськими органами влади.
- Лідери російських більшовиків розглядали Україну як колонію, яка повинна забезпечувати метрополію хлібом, цукром, вугіллям. Відповідно росіяни намагалися встановити свій контроль над багатими на природні ресурси регіонами, зокрема Донецьким басейном.
фінансово.
Щиро дякуємо!
