Віра, яка не оживляє, — це віра, яку слід оживити

Попередніми роками на зустрічах із працівниками Римської курії Папа Франциск говорив про різні аспекти її діяльності та реформи з, так би мовити, внутрішнього погляду.

Натомість цього разу, складаючи різдвяні побажання своїм найближчим співробітникам у четвер, 21 грудня 2017 р., Святіший Отець вирішив поділитися думками про зовнішній аспект, тобто про взаємини Курії із зовнішнім світом.

«Мої роздуми, — сказав він, — ґрунтуються, очевидно, на основоположних і канонічних принципах Курії, на її історії, але також на особистому баченні, яким я, в контексті поточної реформи, намагався попередніми роками ділитися з вами в промовах».

Святіший Отець навів слова архиєпископа Фредеріка Де Мероде, який у другій половині ХІХ сторіччя займав високі посади в Папській Державі: «Робити реформи в Римі це немовби чистити єгипетського сфінкса зубною щіткою».

«Це показує, скільки терпеливості, посвяти й такту потрібно для того, аби досягнути такої мети, адже Курія — це давня, складна, шанована інституція, що складається з людей, які походять з різних культур, мов та світоглядів, і яка структурно й постійно пов’язана зі служінням першості Єпископа Рима в Церкві, тобто зі “священним” служінням, якого бажав сам Господь для добра всього тіла Церкви», — сказав він.

Тож оскільки «вселенський вимір» служіння Курії походить із «католицькості Петрового служіння», Курія, замкнена у собі, «зраджувала б мету свого існування». Зі своєї природи вона спрямована назовні й на служіння звіщенню Доброї Новини. Як зауважив Папа Франциск, саме беручи до уваги цю «мету служіння», притаманну як Наступникові святого Петра, так і Курії, він, вітаючи на початку жовтня глав Східних Католицьких Церков, говорив про «першість дияконії».

У світлі давньохристиянських текстів, де диякона названо вухами, устами, серцем та душею, а також очима єпископа, Святіший Отець зазначив, що посилання на органи чуття організму, з одного боку, вказує на сопричастя, символом якого є єдність між органами в одному тілі, а з іншого — допомагає звернути увагу на те, що є зовнішнім. Адже органи чуття є першим зв’язком із зовнішнім світом, «мостом» та «можливістю творити взаємини». Крім того, вони «допомагають нам ухопити реальність та водночас укріпитися в реальності».

«Це дуже важливо, — сказав Папа, — аби подолати оту неврівноважену та руйнівну логіку змов і груп, які насправді, попри свої виправдання й добрі наміри, є раковими клітинами, які провадять до самозамкненості, яка проникає що в церковні організми, що в людей, які в них працюють. Однак коли це стається, то втрачається радість Євангелія».

Далі Святіший Отець поділився думками про ще одну небезпеку, вказуючи на «зрадників довіри». Бувши відібраними, щоб «зміцнити тіло та реформу», вони не «зрозуміли висоти своєї відповідальності», зіпсувавшись «амбіціями та марнославством». А коли їх просять залишити займані посади — оголошують себе «жертвами системи», «непоінформованого папи» чи «старої гвардії», замість визнати: «винен». Поряд із такими існують також люди, яким «дано час, аби повернутися на правильний шлях, сподіваючись, що в терпеливості Церкви вони віднайдуть нагоду для навернення, а не використають її». Папа заохотив до навернення, «не забуваючи про величезну більшість вірних людей, які трудяться із гідною похвали заанґажованістю, вірністю, компетентністю, посвятою й також з великою святістю». Гіркі слова не стосуються більшості працівників Курії.

Отож, повертаючись до образу тіла, Папа підкреслив, що ці «інституційні органи чуття» повинні діяти згідно зі своєю природою та відповідно до своїх завдань. Вони покликані бути в Церкві «немовби вірними чутливими антенами», які передають і приймають сигнал.

Бути «передавачами» вказує на призначення «точно передавати волю Папи і настоятелів». Слово «вірність», як зауважив Святіший Отець, набирає особливого значення для тих, хто працює в Апостольській Столиці. Але образ антени вказує на такий важливий аспект, як отримування сигналу: «Мова про те, щоб збирати запити, прохання, вимоги, волання, радощі й сльози Церков та світу, передавати їх Єпископові Рима, щоб він міг ефективніше виконувати свої завдання та свою місію».

«Дорогі браття й сестри, я вдався до вислову “першість дияконії”, до образу тіла, органів чуття й антени, аби пояснити: саме для того, аби досягнути теренів, на яких Дух промовляє до Церков (історія) і для здійснення мети діяння (спасіння душ), потрібно — більше того: обов’язково треба — практикувати розпізнавання знаків часу, спільність у служінні, любов в істині, слухняність Святому Духові та довірливий послух настоятелям», — вів далі Папа, переходячи до представлення різних аспектів діяльності Курії назовні.

Насамперед, ідеться про стосунки з державами, де особливу роль відіграє ватиканська дипломатія — «щирі й постійні старання зробити Святий Престол будівничим мостів, миру й діалогу між країнами». Її «єдиний інтерес» — «бути вільною від будь-яких світських чи матеріальних інтересів». «Святий Престол присутній на міжнародній арені, аби співпрацювати з усіма людьми й народами доброї волі, завжди наголошувати на важливості збереження нашого спільного дому від будь-якого руйнівного егоїзму, стверджувати, що війни несуть лише смерть і знищення, черпати з минулого необхідні повчання для того, щоб краще жити сучасним та надійно будувати майбутнє, зберігаючи його для майбутніх поколінь», — сказав Святіший Отець.

Наступним аспектом є стосунки Курії з місцевими Церквами. Взаємини Курії з дієцезіями «мають першочергову важливість». Вони ґрунтуються «на співпраці та довірі», й у жодному разі не «на вивищуванні чи ворожості». «Отож, орієнтиром для Римської курії є не лише Єпископ Рима, від якого вона черпає свій авторитет, але й місцеві Церкви та їхні Пастирі в усьому світі, для добра яких вона працює та діє», — сказав Папа, вказуючи також на «велику нагоду для зустрічі», якими є візити ad limina Apostolorum, і на діяльність Синоду Єпископів.

Далі Святіший Отець говорив про стосунки зі Східними Католицькими Церквами, які є «конкретним прикладом багатства відмінностей для всієї Церкви». Під час вже згадуваної зустрічі з Главами Східних Католицьких Церков було порушено тему обрання єпископів, яке має відповідати як автономії цих Церков, так і «духові євангельської відповідальності та прагненню дедалі більше зміцнювати єдність у Католицькій Церкві». «Справді, — додав він, — Римська Церква не була би по-справжньому католицькою без неоціненного багатства Східних Церков і без героїчного свідчення багатьох наших східних братів і сестер, які очищають Церкву, приймаючи мучеництва та віддаючи своє життя, аби лиш не зректися Христа».

Ще одним аспектом зовнішньої діяльності Римської курії є екуменічний та міжрелігійний діалог. Щодо першого, то Папа наголосив: єдність між християнами це «сутнісна вимога нашої віри», а діяльність Курії в цій ділянці спрямована на «сприяння зустрічі з братом, розплутування вузлів непорозумінь і ворожості, подолання упереджень і боязні іншого, які ставали на перешкоді тому, щоб розгледіти багатство різноманітності та в різноманітності». Врешті, діалог з іншими релігіями будується на трьох фундаментальних орієнтирах, якими є «обов’язок автентичності, небоязнь іншості та щирість намірів».

Розпочавши свою промову до Римської курії нагадуванням про те, що Різдво є святом віри, Святіший Отець підсумував її, вказавши: Різдво нагадує нам про те, що віра, яка не викликає в нас стану кризи, це віра, що перебуває в кризовому стані; віра, яка не сприяє нашому зростанню, — це віра, яка повинна зростати; віра, яка не викликає в нас запитань, — це віра, щодо якої ми повинні запитувати себе; віра, яка не оживляє, — це віра, яку слід оживити; віра, яка не розворушує нас, — це віра, яку слід розворушити.

«Так, справді, — підсумував Папа, — виключно інтелектуальна чи літепла віра є тільки завдатком віри, що може здійснитися лише тоді, коли дійде до залучення серця, душі, духа й усього нашого буття: якщо дозволяємо Богові народжуватися та відроджуватися у яслах серця, коли дозволяємо Вифлеємській зорі провадити нас до того місця, де на нас очікує Божий Син — не серед царів та розкоші, але серед бідних та смиренних».

Святіший Отець також вручив своїм співробітникам дві книжки, як різдвяні подарунки. Це були духовні роздуми «Хочу побачити Бога» блаженного Марі Ежена Ґрілу та підручник Апостольської пенітенціарії про сповідь та відпусти.

За матеріалами: Радіо Ватикану