Літургійні читання на 1 березня (УГКЦ)

Греко-католицький календар
Свв. мучч. Памфила, єрея, Порфирія і тих, що з ними

Апостол
Юд 1, 1-10

1 Юда, раб Ісуса Христа, брат Якова, — покликаним, улюбле­ним у Бозі Отці та збереженим Ісу­сом Христом: 2 милосердя вам, мир і любов хай помножаться!
3 Улюблені, докладаючи всі ста­рання, щоби писати вам про наше спіль­не спасіння, я визнав за необ­хідне написати вам, заохочуючи вас боротися за віру, одного разу пере­дану святим. 4 Адже ввійшли деякі люди, віддавна призначені на цей осуд, безбожні, які благодать нашого Бога обер­та­ють на розпусту та відрікаються від єдиного Володаря [Бога] і Господа на­шого Ісуса Христа.
5 Хочу вам нагадати, хоча ви все знаєте, що Господь, спершу виз­во­ливши народ з Єгипетської землі, піз­ніше вигубив тих, які не пові­рили. 6 І ангелів, які не зберегли свого початкового стану, але покинули своє житло, затримав у вічних кай­да­нах під темрявою для суду ве­ли­кого дня. 7 Також Содом і Гоморра та до­в­ко­­лишні міста, що подібним до них спо­собом чинили розпусту і ходи­ли за іншим тілом, зазнали кари вічно­го вогню — і лежать вони, як при­клад.
8 Так само й ці сновиди опога­ню­ють тіло, відкидають владу і зне­ва­жають славу. 9 Та сам архангел Михаїл, коли сперечався з дияволом і говорив про тіло Мойсея, не наважився ви­нести зневажливого суду, а сказав: Нехай докорить тобі Господь! 10 А ці зневажають те, чого не зна­ють, а коли що знають від при­ро­ди — як ті безсловесні твари­ни — то й тим себе гублять.

Євангеліє
Лк 22, 39-42; 45 – 23, 1

39 Вийшовши, Ісус попрямував за звичаєм на Оливну гору, а за Ним пішли учні. 40 Прийшовши на місце, Він сказав їм: «Моліться, щоб не потрапили ви у спокусу». 41 А сам відійшов від них на від­даль, як кинути каменем, упав на ко­ліна й молився, 42 промовляючи: «Отче, коли хо­чеш, зроби, щоб минула Мене чаша ця; однак не Моя хай буде воля, але Твоя». 45 Вставши від молитви, Він пі­дійшов до учнів і знайшов, що вони заснули від смутку. 46 І сказав їм: «Чому спите? Встань­­те й моліться, щоб ви не по­тра­пили у спокусу».
47 Він ще говорив, як з’явилася юрба і з нею той, хто зветься Юдою, один із Дванадцятьох; він ішов пе­ред ними і наблизився до Ісуса, щоби поцілувати Його. 48 Ісус сказав йому: «Юдо, то ти по­­­цілунком видаєш Сина Люд­сь­ко­го?» 49 Ті, хто був з Ним, коли побачили те, що відбувається, сказали: «Гос­поди, чи не вдарити нам мечем?» 50 І один з них вдарив слугу пер­восвященика і відтяв йому праве вухо. 51 Та Ісус озвався і сказав: «Об­лиш­­те, вже досить!»; і доторк­нув­шись до вуха, зцілив його. 52 А до тих, які виступили проти Нього, — до первосвящеників, на­чальників варти храму та старших, — Ісус сказав: «Наче проти роз­бійника вийшли ви з мечами і кия­ми. 53 Жодного дня, коли Я був з ва­ми в храмі, ви не підняли руки на Мене. Але це ваш час і влада тем­ряви».
54 Вони ж схопили Його, повели й привели у двір первосвященика. А Петро йшов слідом на віддалі. 55 Коли розклали вогонь серед двору й разом сиділи, Петро сидів се­ред них. 56 Коли він сидів при світлі, помітила його якась служниця і, по­гля­нувши на нього, сказала: «І цей був з Ним!» 57 Він же відрікся, кажучи: «Жін­ко, я не знаю Його!» 58 Невдовзі другий, побачивши його, сказав: «І ти — один з них!» Петро ж ска­­зав: «Чоловіче, я — ні!» 59 Минула приблизно одна го­ди­на, і ще якийсь твердив, кажучи: «Справді, і цей був з Ним, бо він — га­лілеянин!» 60 Та Петро промовив: «Чоловіче, не знаю, про що ти говориш!» І тут же, як він говорив, заспівав півень. 61 Обернувшись, Господь погля­нув на Петра; і Петро згадав слова Гос­­пода, коли Він йому сказав: «Перше ніж півень сьогодні заспіває, від­ре­чешся від Мене тричі». 62 І, вийшовши геть, він гірко за­плакав.
63 А мужі, які тримали Ісуса, глу­ми­лися з Нього, б’ючи; 64 вони, зав’язавши Йому очі, запитували Йо­го, кажучи: «Пророкуй, хто Тебе вдарив?» 65 І багато іншого, зневажливого, наговорювали на Нього. 66 Коли почався день, зібралася рада старших народу, перво­свяще­ни­ків і книжників, і повели Його на свої збори, 67 кажучи: «Якщо Ти — Христос, то ска­жи нам». Він відповів їм: «Якщо Я вам скажу, не повірите; 68 якщо ж запитаю, не відповісте. 69 Віднині ж буде, що Син Люд­ський сидітиме по правиці Божої си­ли». 70 Тоді всі запитали: «Чи Ти — Син Бо­­жий?» А Він їм відповів: «Ви самі го­ворите, що Я є». 71 Вони ж сказали: «Навіщо нам потрібне ще якесь свідчення? Адже ми самі почули з Його вуст!»

1 І встали всі вони, й повели Його до Пилата.

Біблійні роздуми