Зранення злом людського серця

Роздуми над Божим Словом на середу V звичайного тижня, рік ІІ

«Зсередини, з людського серця виходять злі думки, розпуста, крадіжки, вбивства, перелюб, захланність, лукавство, обман, безсоромність, заздрість, богозневага, гордощі, дурість. Все це зло зсередини виходить і робить людину нечистою!» (Мк 7, 21-22)

Ісус ототожнює серце з осередком душі людини, де перебувають найсокровенніші думки та приймаються рішення. Це місце в душі, куди ніхто і ніщо не повинні ввійти без дозволу. Навіть Бог не входить у цей осередок душі без дозволу. Зрозуміло, що цього місця ми не знайдемо в наших тілесних органах. Однак те, що Господь про нього говорить як про серце, добре передає значення цієї сфери душі: від нього залежить наше життя.

Слово «серце» зустрічається на сторінках Біблії понад 500 разів: трохи менше, ніж слово «гріх». Лише тричі слово «серце» стоїть із прикметником «чисте», і два з них — у псалмах: «Хто на гору Господню зійде і хто буде стояти на його святому місці? Той, чиї безвинні руки й чисте серце; хто не пильнує розумом своїм пустого не, присягає криво. Він матиме від Господа благословення і ласку від Бога свого спасіння» (Пс 24, 3-5). Мати чисте серце — це вислів, тотожний вислову «мати чисте сумління перед Богом».

Будь-яка ритуальна чистота чи нечистота, про яку так багато говориться в Старому Законі, не має для спасіння жодного значення, бо «на Господню гору зійде» (буде спасенний) лише той, хто має чисте серце. Саме чистота серця, отже — внутрішня чесність, чесність лише перед Богом, оцінюється Ним як найвища праведність. Тому Давид і молиться: «Серце чисте створи мені, о Боже, і дух потужний віднови в нутрі моїм» (Пс 51, 12). Знову ж таки, йому йдеться про чистоту сумління, яке очистити — тобто простити гріхи — може лише Бог.

Ісус нагадує нам про те, що пильнувати своє серце повинні ми самі. Через гріх, зокрема первородний, наше серце легше відкривається на зло і злість, натомість менше в ньому довіри до Бога і до людини. Християни здавна наслідують Пресвяту Діву Марію, яка у своєму серці зберігала і в ньому роздумувала над справами, що стосувалися народження Сина Божого (див. Лк 2, 19; Лк 2, 51). У Східній Церкві є традиція Ісусової молитви, коли синхронно з ритмом дихання промовляються слова молитви сліпого Вартимея (пор Мк 10, 46): Ісусе, Сину Давидів, помилуй мене грішного! Для нас, католиків, доброю молитвою, під час якої серце занурюється у Слово Боже, є Розарій. Особливо коли в нашому серці багато зла, неспокою, розчарування. Варто повторювати це святе ім’я Ісус, аби воно постійно торкалося нашого пораненого гріхом серця. Адже «перед іменем Ісуса всяке коліно приклониться на небі, на землі й під землею», тому це зло, яке зранило душу, з часом буде витіснене із нашого серця милістю Ісуса Христа.