П’ятдесят років тому на периферіях Вічного Міста двадцятирічний юнак Андреа Рікарді започаткував пригоду, яка через півстоліття поширилася на увесь світ, несучи розраду найостаннішим.
Ліцеїст почав збирати групу однолітків, аби слухати і втілювати в життя Євангеліє через виконання заповіді любові. Прикладом для наслідування молодим людям стали християнська громада, описана в Діяннях апостолів, та досвід св.Франциска з Ассизі.
Першим служінням спільноти стала так звана «Школа для всіх». Вона проводила заняття для бідних дітей з римських передмість, де було багато мігрантів. 1973 року група почала збиратися на вечірню молитву в храмі святого Еґідія в римському районі Трастевере, і від цього храму дістала свою назву.
Сьогодні це міжнародний рух, до якого долучилося понад 60 тисяч людей на всіх континентах світу. Спільнота святого Егідія проводить активну соціальну роботу, допомагаючи знедоленим: бездомним, похилим віком, дітям, інвалідам, хворим на СНІД, ув’язненим, мігрантам. Знана її боротьба за скасування смертної кари та старання на користь миру, зокрема, підтримка міжрелігійного діалогу в «дусі Ассизі». Від 1991 року Друзі Спільноти святого Егідія розпочали харитативне служіння в Україні.
Святкування 50-річчя Спільноти розпочалися в Римі Святою Месою, яку 10 лютого 2018 р. ввечері очолив кардинал П’єтро Паролін, Державний секретар Його Святості, в папській базиліці святого Йоана на Латерані. У катедральному храмі Римської дієцезії зібралися члени й друзі Спільноти з різних частин світу, також і з України.
Алессандро ді Буссоло зробив інтерв’ю з професором Андреа Ріккарді, розпочавши розмову згадкою про те, як 50 років тому група ентузіастів згуртувалася навколо мрії змінити світ. «А чого сьогодні бажають 60 тисяч членів Спільноти святого Егідія?»
«Сьогодні, — відповів засновник, — змінилася панорама: з місцевої до глобальної, а глобальна панорама вселяє великий страх: тероризм, міграція… Спільнота святого Егідія наголошує, що не потрібно боятися, зводити стіни. Що ми можемо щось зробити для інших; що існує можливість зробити цей світ кращим, а віра, яка зростає в слуханні Божого слова, стає закваскою надії».
Журналіст зауважив, що Папа Франциск, знайомий зі Спільнотою ще з часів служіння в Буенос-Айресі, назвав її спільнотою трьох «P»: молитви (preghiera), бідних (poveri) і миру (pace). «Чи молитва, починаючи від базиліки Санта-Марія-ін-Трастевере й до “духа Ассизі”, завжди залишається серцем спільноти?» — запитав він.
«Так, бо спільнота виростала, слухаючи Боже слово, і це залишається її серцем, бо в іншому разі християнство було би ідеологією чи моралізаторством. Боже слово, натомість, є світильником, який освітлює наші кроки, щоб відчитувати в історії знаки часу», — відповів Андреа Ріккарді.
1968 року зусилля ініціаторів Спільноти об’єдналися навколо надання допомоги бідним дітям, які не мали змоги відвідувати школу, а 2018 року — навколо створення «гуманітарних коридорів» для біженців. «Ключовим словом завжди залишається дружба: між старими і “новими” громадянами, між поколіннями?» — було запитання.
«Потрібно спілкуватися з бідними, необхідно інтегрувати бідних в громаду, не лише підтримувати, але інтегрувати. Отож, дружба, діалог — це перший крок до інтеграції», — сказав Андреа Ріккарді. У контексті півсторічної діяльності Спільноти він підкреслив, що це вдається робити завдяки «праці багатьох людей, які жертвують свій час на те, аби латати розідране полотно нашого світу чи наших міст».
«Це мала щоденна праця, але врешті-решт, це є мир», — підсумував він.
За матеріалами: Радіо Ватикану
фінансово.
Щиро дякуємо!
