А що, довгі молитви не потрібні?

Роздуми над Словом Божим на вівторок І тижня Великого Посту

Чим відрізняється молитва язичника від молитви учня Христового? Чи довжиною? Чи ми не повинні вже відстоювати довгі літургії в Церкві або молитися такі довгі молитви, як св.Розарій чи дев’ятниці?

Спочатку я намагаюся дати собі відповідь на питання: а чому язичники молилися довго? Випливало це з того, що в їхній уяві божество, до якого молилися, асоціювалося з істотою, якій було байдуже до людського існування. І тому довгими молитвами вони мали наче привернути до себе увагу. Молитва для язичника мала мету задобрити божество і схилити його на свою сторону.

Ісус відкидає таке бачення Бога і сенсу молитви: «бо ваш Отець знає, чого потребуєте, перш ніж ви попросите в Нього». Коли ми починаємо молитву зі звернення до Бога «Отче!», ми спонтанно відкриваємо серце в довірі до Нього. Наші земні батьки ніколи нас не змушували пригадувати їм про наші щоденні потреби. Згадайте, як ви були маленькі: мама прокидалася раніше, щоб приготувати сніданок і зібрати дітей до школи. Тато, йдучи з праці, завжди вигадував, чим цього дня побавити свою доню, яку цукерку їй купити в магазині…

Коли на початку молитви стоїть звернення до Бога як до Отця, змінюється і сенс молитви. Ми молимося не для того, щоб повідомити Бога про свої потреби. Ми молимося, бо хочемо виразити свою любов до Нього і відчути Його любов до нас. Відтак неважливо, чи ти молишся довго, чи коротко; важливо, скільки в цій молитві є довіри. Довгі ж молитви, такі як Розарій чи літанії, допомагають нам розбудити більшу любов і довіру до Бога, вони є прагненням довше перебувати в спілкуванні зі своїм небесним Отцем.

Уривок, який ми сьогодні читаємо, є частиною більшої проповіді Ісуса, яку Він завершує словами: «Шукайте перше Царство Боже та його справедливість, а все те вам докладеться». Застерігаючи нас, щоб турботи про здобуття щоденного хліба нам не притупили прагнення працювати для неба і єдності з Богом.