Мої досягнення у праведності

Роздуми над Словом Божим на суботу ІІІ тижня Великого Посту

Кажу вам, що цей, на відміну від іншого, зійшов до свого дому оправданий.

Часом здається, що коли ми виконуємо всі приписи нашої релігії, то ми вже спасенні. Маємо відчуття, що можемо трохи спочити: тяжких гріхів немає, молюся вранці та ввечері, щонеділі я в храмі, а то й частіше, даю добру пожертву на церкву, діти вінчані.  Мені лишається дякувати Богу, що я не такий як ті грішники…

Однак насправді я перебуваю в ілюзії, яку створив сам для себе: мовляв, коли все виконаю, то я в безпеці. Коли  так міркую, то наче окреслюю собі межі: ось те і це я виконав, далі вже виходити мені не треба. Така є віра фарисея… Хоч, як це не дивно, він грішить проти любові. Він грішить своєю самодостатністю: Бог йому потрібний лише для того, щоб похвалити Його за свої досягнення в праведності.

Ісус запрошує нас наслідувати смирення митаря. Коли митар усвідомлює свою гріховність — одночасно розуміє, що ніхто не може простити йому гріх, окрім Бога. Він розуміє, що повністю залежить від Його ласкавості. Він потребує Бога, потребує Його прощення, Його милосердя, Його любові. Завдяки своїй смиренній поставі митар дозволяє Богові бути Богом — Тим, хто прощає.