У кожній душі є можливість перемоги добра над злом

Роздуми над Словом Божим на Великий Вівторок

Сьогоднішнє Євангеліє зіставляє людське сподівання, а радше — людську самовпевненість, із Божою надію на добро в людині.
Подія, описана в цьому уривку з Євангелія, відбувається під час Тайної Вечері.
Євангеліє розповідає, що Ісус відкриває своїм учням, що один з них Його зрадить, одразу після того, як Він вимив ноги учням. Весь опис Тайної Вечері сповнений деталей, які свідчать про надзвичайну відвертість і щирість Ісуса зі своїми учнями. Одна з цих рис — те, що один з учнів дуже близько наблизився до Нього, як читаємо: «Один з учнів, якого любив Ісус, лежав на лоні Ісуса. Тож Симон-Петро кивнув йому, щоби запитав, хто це міг би бути, про кого Він говорить. Тож, коли той так припав до грудей Ісуса, каже Йому: “Господи, хто це?”». Іншим знаком особливої відкритості Ісуса є те, що Він подав Юді шматок хліба.
Для Юди це був останній шанс прийняти Божу допомогу, Божу доброту.

Ситуація Юди
Трудним моментом цієї євангельської розповіді є наступні слова: «Після цього шматочка хліба, ввійшов у нього сатана».  Якщо читати неуважно, може здаватися, що саме цей шматочок, поданий Ісусом, зробив так, що в Юду ввійшов сатана. Що ж відбувається насправді? Ісус цим шматочком пропонує Юді свою дружбу, демонструє надзвичайну прихильність Бога до нього. Вибір залишається за Юдою. Ця пропозиція є лише пропозицією добра, але Господь ніколи нікого не примушує чинити добро: Він залишає людині вільну волю і вільний вибір.
Духовний стан Юди — його внутрішня роздвоєність — був дуже небезпечним. Юда вів подвійну гру. Це був стан постійного перебування в брехні. Ніхто не здогадувався, що саме він задумав видати Ісуса. Він був змушений постійно брехати, постійно бути несправжнім. І в той момент, коли Ісус подає йому хліб, він намагається збрехати Богу, хоча Ісус до останнього дає йому шанс вийти із замкнутого кола брехні.
Така гра спотворює його душу. Він робить свій вибір на користь брехні, відкидаючи пропозицію Бога. Саме зі слів Євангелія «після цього … ввійшов у нього сатана»  витікає наступне: Юда дуже добре розумів, що означав цей жест Ісуса. Для людей Сходу цей знак був дуже промовистим. Він означав, що людина, якій таким способом подають частку їжі, запрошена до особливої дружби.

Я не можу тут роздумувати над тим чи  справді у нього увійшов диявол, чи це була метафора, яка показує стан його душі та рішучість у виконанні злого задуму. Особисто для мене важливо те, що Юда, свідомо відкинувши ясну пропозицію Бога, внутрішньо преображається, з власного вибору стає нечулим і нездатним до добра. Він не може прийняти добра не тому, що це добро Бог йому не виражає, а тому, що він сам зробив себе нездатним його прийняти. В його серце справді міг увійти злий дух, який є батьком брехні, оскільки його серце відмовилось від Бога і Його любові. Насправді будь-який тяжкий гріх, подібно, хоч і не такою самою мірою, спотворює душу людини. Кожне прийняття спокуси несе в собі відголос зради Юди; кожна прийнята нами спокуса якоюсь мірою спотворює нашу душу подібно до того, як спотворила душу Юди.

Ситуація Симона-Петра
Друга частина фрагмента відкриває самовпевненість людини. Часом ми, подібно до Петра, можемо бути надто впевнені, що ніколи не зречемося Ісуса. Ми радіємо Його присутності, нам добре — можливо, з якимись труднощами, але все ж таки виходить не грішити, принаймні не впадати у тяжкі гріхи — і ми починаємо вірити, що вже ніколи не впадемо, ніколи не відречемося від Ісуса через тяжкий гріх. Часто в стані емоційного піднесення — а Петро, як бачимо зі свідчень Євангелістів, був доволі емоційною особою і легко піддавався почуттям — ми з усією певністю можемо пообіцяти Богові, що ніколи Його не зречемося. І ми впевнені, що так воно і буде!
Ісус Христос і тут виявляє свою делікатність стосовно нашої зухвалості: «Відповідає йому Ісус: “Душу свою за Мене покладеш? Воістину, воістину кажу тобі: не проспіває півень, як ти відречешся від Мене тричі”».
Ісус добре знає, що буде зраджений. Знає, хто Його зрадить (пор. Йн 2, 24; Йн 16, 30). Ісус має Боже знання про кожну людину, знає, що криється в глибині її серця, знає те, що з нею станеться. Але одночасно сподівається до самого кінця, що людина відвернеться від свого згубного рішення. Ісус бореться за людину до останнього моменту! Він ніколи не здається. Потім, терплячи страшні муки на хресті, Він заступається перед своїм Отцем за людей, які проклинають Його (див. Лк 23, 34).
Ісус бореться за порятунок кожної душі, бо сподівається, що в кожній з них є можливість перемоги добра над злом і благодаті над гріхом.