Римо-катол.: 1 травня (довільний спомин)
Свято праці, встановлене 1892 року як суто світське, має глибокий християнський сенс, оскільки насамперед має глибоко людський сенс. А християнство не є чимось чужорідним, нав’язаним чи «доклеєним» до людського буття — воно є самим життям охрещених, серед яких завжди було більше людей праці. Отож 1 травня 1955 року, звертаючись до представників Католицького товариства італійських робітників, Папа Пій ХІІ проголосив це свято, віддаючи його під покровительство св. Йосифа. Відтоді Церква згадує голову Святої Родини двічі на рік: 19 березня — як Обручника Пресвятої Богородиці, й 1 травня — як людину праці.
Святий Йосиф, названий у грецькому тексті Євангелія «tekton», латиною — «faber», вважається столяром або теслею — зрештою, навряд чи в ті часи розрізнення було аж таке глибоке. Він умів працювати руками, він забезпечував свою сім’ю, а отже, він був трудівник і мужчина, як належить кожному чоловікові.
Сенс святкування свята св. Йосифа Робітника — у тому, щоби звернути увагу всіх людей праці на духовну складову їхнього труду. А також — щоби повчити їх працювати правильно. Бо безконечна робота, без перепочинків, без молитви, без звернення уваги на те, що в житті є широкий горизонт, а не тільки витоптана під ногами земля, немов у запряженого в млинове жорно ослика, — така робота нищить. І можна скільки завгодно проголошувати світських свят і навіть надавати вихідні, які підуть головно на випивання або городи, — які, знову ж таки, є працею, а не відпочинком, — але людина від цього не стає щасливішою.
Сенс праці — в тому, щоб нас освятити. Це не просто засіб для заробітку на існування. Бог створив людину з любові, а жити їй дав в Едемському саду, аби вона порала і доглядала Господній сад (пор. Бут 2,15). То вже потім, після гріхопадіння, у житті стало все перекрученим, також і праця зазнала цієї тіні. А спершу людина була створена і поставлена працювати, бо праця є способом існування, чимось, що надає життю мету і напрямок, і дана вона була людині для радості.