Любов Ісуса і любов Отця

Роздуми над Словом Божим на VI Великодню неділю, рік Б

Як Мене Отець полюбив, так Я вас полюбив. Перебувайте у Моїй любові!

Часто маю справу з незрілістю людської віри, адже мотив, чому ми стараємося не згрішити чи йдемо до сповіді після того, як скоїли гріх,найчастіше один: це страх. Ми просто боїмося втратити вічне щастя. Проте для повноцінного життя цієї мотивації людині замало. Ми створені до любові. Ми потребуємо відчути, що нас люблять не за те, які ми хороші та добрі, а просто за те, що ми є. Ми тужимо за цією любов’ю, і водночас саме так хочемо любити інших. Життя швидко нас вчить, що тебе любитимуть лише тоді, коли щось від тебе зможуть взяти: почуття безпеки, користь, естетичне задоволення тощо. Любити тебе просто за те, що ти є, існуєш, — це вже занадто.

Але в Ісусі Христі ми зустрічаємося саме з цією любов’ю: Він нас любить справді ні за що. І часом ми потребуємо цілого життя, аби врешті увірувати, що Ісус нас любить саме так: чистою, безкорисливою любов’ю.

Ісус порівнює свою любов до нас із любов’ю Його Отця до Нього.

Та хоча порівнювати людську любов до любові Божої не зовсім правильно, проте коли ми подивимося, як матір любить свою дитину, як переживає за неї, як болить її серце, коли з дитиною, щось не так, то ми якоюсь мірою бачимо відблиск саме тієї любові Отця до Сина.

І ось тепер Ісус нам каже, що Він любить нас так само, як Отець Його полюбив! Тобто це любов, що турбується про нас, як про своїх дітей.

А далі Ісус закликає нас, щоб ми один до одного проявляли подібну любов: «Ось, що вам заповідаю: щоб ви любили один одного».

Цікавим є те, що ми неспроможні щиро любити наших братів і сестер у вірі, щиро не можемо любити інших людей, поки не усвідомимо і не приймемо любові Ісуса Христа до нас. Бо ми вчимося любити, приймаючи цю любов від Ісуса.

Коли в нас замало сил, чи моральних, чи емоційних, чи фізичних, щоб любити, — маємо наново зануритися в любов Ісуса: чи приймаючи Його любов у молитві, чи в таїнстві Покаяння, чи в Святому Причасті, чи в адорації Пресвятих Дарів. Один французький священик, який займався євангелізацією злочинної молоді у Франції, був їхнім приятелем і товаришем, проводив і з ними багато часу в різних районах Парижа, — раз на тиждень обов’язково віддалявся на молитву в самотності, перед Пресвятими Дарами. Він стверджував, що без цього відпочинку з Богом не зможе продовжувати своє служіння. Також в одній зі своїх книжок він заохочував, щоб християни ставали «дилерами любові». Звуть цього 82‑річного священика Ґі Жильбер.