Погляд

Жак Хаддад — ліванський капуцин, якого згадував Папа Лев

02 Грудня 2025, 18:55 418

Перебуваючи в Лівані 1 і 2 грудня 2025 року, Святіший Отець щонайменше двічі згадав ім’я блаженного Якова Ель Хаддада: подаючи його як приклад для ліванської молоді та відвідуючи лікарню, яку заснував цей священник.

Інші імена, названі в розмові з молодими ліванцями, давно і добре відомі українським католикам: святий Шарбель, «Мала свята» Рафка, міленіал Карло Акутіс, любитель гір П’єр Джорджо Фрассаті. А хто такий Яків Ель Хаддад — Абуна Яакуб?

 

Його звали Халіль із Газіра

1 лютого 1875 року в Газірі, що за українськими мірками у «столичній зоні» — за 27 км від Бейрута, третьою дитиною з п’ятьох (з восьми, але вижили п’ятеро) у сім’ї Ель Хаддад народився хлопчик, якого назвали Халілем. Його батьки були християни-мароніти. Незабаром, 21 лютого, його охрестили в маронітській церкві Газіра. Там само він 1881 року приймав Таїнство миропомазання.

У 10 років хлопчик пішов до місцевої школи, де навчався до 1891 року, а потім вступив до Колеж де ла Сажесс у Бейруті, де вивчав арабську мову як додаткову до французької та сирійської.

 

 

Франція як рука Провидіння

Колеж — наголос на другому складі — був (і залишився) частиною великої католицької освітньої системи, «франкобічної», оскільки Ліван після Першої світової війни залишився під французьким мандатом Ліги націй. Після розгрому і розпаду Османської імперії цей регіон розділили на сфери впливу Британія і Франція. «Великий Ліван» — територія сучасного Лівану — залишився під французьким протекторатом. Власне, територіальне утворення «Великий Ліван» постало для захисту й підтримки католицькою Францією католиків-маронітів Лівану.

Так твориться історія і геополітика. У Лівані загалом нараховується 18 віровизнань, але Церква св.Марона залишається найбільш чисельною громадою, навіть попри велику еміграцію ліванців. А структура освітніх і технічних закладів Сажесс готує і до ліванського, і до французького бакалаврату.

У такому контексті народився і зростав Халіль Ель Хаддад, який, завершивши навчання в Колеж де ла Сажесс у Бейруті, став викладати арабську мову в Александрії, в Єгипті, потрапивши до Коледжу Християнських Братів святого Марка.

 

 

Покликання «всупереч»

Молодий викладач арабської — прямо скажемо, юний, йому було всього 17 років — працював в Александрії, в коледжі, який провадили капуцини. За рік він приїхав додому, щоб повідомити батькам про своє рішення стати капуцином. За цим нібито простим і логічним повідомленням, однак, стоїть зовсім інакша історія, ніж «надихнувся прикладом і запрагнув ступити в сліди вчителів».

28 лютого 1893 року, під час похорону 42‑річного священника-францисканця, Халіль осягнув порожнечу життя — і красу повної відстороненості від марноти. «Так, я стану священиком», — подумав він. «Я буду належати Богові, і ніщо мене не зупинить». Проте друзі насміхалися з нього за часті відвідування храму й розповідали неприємні історії про духовенство, зокрема про гріховне життя священника, який не жив згідно зі своїм саном. Глибоко зворушений, Халіль проводив ночі в молитві за нього. Він сказав своїм товаришам: «Я стану священником, і я покажу вам, як виглядає хороший священник!» — «Побачимо, святеннику», — відповіли йому.

Так майбутній блаженний зробив свій перший життєвий крок на шляху, який можна назвати «піди і сам зроби краще, якщо щось не подобається».

 

Рішення на все життя

Батько спершу був проти такого рішення сина, але — як людина віруюча — зрештою прийняв його бажання вступити до Ордену Братів Менших капуцинів як волю Бога.

25 серпня 1893 року Халіль був прийнятий до новіціату капуцинів у Хашбау, при храмі св.Антонія, і прийняв чернече ім’я — брат Яків. За французькою вимовою — Жак. Ліван наприкінці ХІХ століття дав прихисток багатьом французьким католикам, які втікали з батьківщини від переслідувань…

Розпочинаючи новіціат, брат Жак уклав свій завіт із Богом: «Я прийшов живим і вийду тільки мертвим». Капуцинський габіт він прийняв 26 березня 1894 року, довічні обіти склав 1898‑го. На священника був висвячений 1 листопада 1901 року в Бейруті.

 

 

Лікарня Богородиці для невиліковно хворих — одна з тих, які провадять Сестри Францисканського Хреста, засновані блаженним Яковом. Джерело: FLFS

 

Стрімкі стежки в горах

Свячень йому уділив архієпископ Шарль Дюваль, Апостольський адміністратор Сирії. Рукоположення відбулося в каплиці Апостольського вікаріату Бейрута. Молодий, 26‑річний священник отримав під пастирську опіку монастир Баб-Ідріс та фінансове управління п’ятьма іншими монастирями.

У мемуарах о.Яків розповідав про ті роки: як він ходив гірськими стежками, як на нього нападали десятки разів, як він був побитий, як йому погрожували смертю… Не було легким служіння священника, який за своє постійне ходіння країною і проповідування Доброї новини зрештою був названий «апостолом Лівану». Але до цього визнання )у 1914 році) ще треба було дійти — також і в прямому розумінні, ногами. Взимку — мерзнувши на вітрі, влітку — з мокрою спиною під незмінним наплічником…

 

«Директор Лівану»

Повсюди, де о.Яків проповідував, він старався підносити моральний рівень людей і покращувати життя місцевих мешканців — не виключно словами про чудове Царство небесне, але засновуючи школи, лікарні, дитячі будинки і церкви. За його наполегливість і вміння бути відповідальним капуцини 1905 року призначили «брата Жака» директором усіх шкіл, які провадив Орден у Лівані.

Він відкидав ідею великих навчальних закладів і надавав перевагу малим безкоштовним школам по всьому Лівану, пропонуючи освіту всім, особливо дітям бідних. За 5 років він довів кількість шкіл із 15 до 230.

7 жовтня 1918 року о.Яків зі співбратами організували 15 безкоштовних їдалень, де щодня роздавали 18000 порцій. Загалом від листопада 1918 року до липня 1919 року було роздано 3600000 порцій їжі.

З початком Першої світової війни французькі капуцини покинули Ліван, і місія ордену була доручена о.Хаддаду.

 

 

«Ліванський ДеПоль і ДонБоско»

У 1919 році о.Яків придбав ділянку землі в Джалл-Едібі, на північ від Бейрута. Він обрав пагорб під назвою «Руїни королів», де давні завойовники висікли в скелі літопис своїх переможних армій. Будівництво санктуарію, розпочате 1950 року, включало базиліку та будівлі для розміщення літніх або хворих священників і черниць. 12‑метрова статуя Пресвятого Серця увінчує будівлю. Центр відкрили в останню неділю жовтня 1952 року, на свято Христа Царя. Під час будівництва робітники виявили підземну печеру. Сповнений радості, отець Жак вигукнув: «Це для Королеви!» — і обладнав там каплицю на честь Непорочного Зачаття Марії.

Там же, в Джалл-Едібі, він заснував школу св.Франциска і запровадив у Лівані мирянське служіння — створив спільноту Третього ордену. Для служіння хворим з інвалідностями заснував 1920 року спільноту Францисканських Сестер Хреста. 1933 року відкрив Дім Пресвятого Серця в Дейр-ель-Камарі як дитячий притулок для дівчат і ще лікарню для дівчаток з інвалідністю — в Дір-ель-Камарі. Після Другої світової війни, у 1948 році, о.Яків відкрив лікарню Богоматері для людей похилого віку та хронічних хворих. 1950 року постав Дім св.Антонія — для жебраків і безпритульних, яких поліція знаходила на вулицях. Отця Хаддада стали називати «новим Доном Боско » та «новим Коттоленго».

Лікарня св.Йосифа в Дорі постала 1948 року, а Школа Сестер Хреста в Бруммані — 1950 року; того ж року о.Яків заснував госпіс Христа Царя в Зук-Мосбех.

«Бідні — це чеки, які ми можемо використовувати будь-коли, щоби зняти гроші з банку Божественного Провидіння. Якби ви справді розуміли Того, Кого бідні представляють на землі, — ви б їм служили навколішках. Будьте певні, що банк Провидіння ніколи не залишиться без грошей». Так говорив отець Жак францисканцям Ліванського Хреста, яких він заснував для служіння хворим і бідним.

 

 

«Сійте Господа — пожнете святих»

Після Жака Газіра Ель Хаддада залишилося 24 томи проповідей — розшифрованих записів того, що він проповідував у Лівані, Іраку, Сирії, Туреччині, Палестині, Ірані. Десять тисяч сторінок духовних текстів! Він часто казав: «Сійте Євхаристію, пожинайте святих» — як відповідь на уділення Таїнства.

Якось його викликали до хворого священника. Дізнавшись, що той отець не мав змоги служити Месу в лікарні, брат Жак забрав його до каплиці Богоматері моря — а невдовзі туди почати сходитися інші хворі священники…

На світанку 26 червня 1954 року Жак Хаддад сказав: «Сьогодні мій останній день». Він помер у Годину милосердя, обіймаючи розп’яття. Останні слова о.Жака були сказані пошепки: «Хрест Господній, любов мого серця».

Він мав повне право так казати: Жак Хаддад помирав від лейкемії. Останнє десятиріччя свого життя він наполегливо трудився попри те, що майже осліп.

Лейкемію йому діагностували майже випадково, і лікар був пригнічений новиною. «О, як це мене обрадувало і втішило!» — вигукнув абуна Яакуб у відповідь… «Для мене смерть — це радість і втіха, бо я збираюся зустрітися зі своїм небесним Отцем». Він сказав настоятельці сестер, яка хвилювалася через те, що він їх залишить:

«Не бійтеся. Якщо людина переходить з однієї кімнати в іншу, чи означає це, що вона покинула своїх близьких і більше не допомагатиме їм? … Я піду на небеса і не перестану вас підтримувати».

 

 

Психіатрична лікарня Хреста. Джерело: FLFS

 

Визнання

Від людей він отримав славу святості; від держави — шерег нагород. Від президента Еміля Едде — Пальмову медаль «За заслуги перед Ліваном» (5 січня 1938 року), від президента Бешара Ель-Хурі — Золоту медаль «За заслуги перед Ліваном» (2 червня 1949 року), а потім ще медаль «Офіцерський ступінь» Ліванського кедра (26 листопада 1951 року). Посмертно прем’єр-міністр Альфдер Накаш від імені президента Каміля Шамуна нагородив брата Жака золотою медаллю Кедра першого класу.

Беатифікаційний процес о.Якова (Жака) Ель Хаддада розпочався незабаром після смерті (1960) і завершився до 10‑ї річниці його відходу (1964) на дієцезіяльному рівні. Апостольський Престол розглядав справу з 1979 до 1981 року, і Конгрегація у справах канонізацій затвердила відповідні документи 1985 року. 1992 року папа св.Йоан Павло ІІ підтвердив своєю апостольською владою героїчний рівень чеснот ліванського капуцина.

Остаточне затвердження його справи звершив Бенедикт XVI, доручивши кардиналові Мартіншу беатифікувати Жака Хаддада в Бейруті, 22 червня 2008 року.

Його спомин припадає на 26 червня, день відходу до вічності.

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

Ліван
← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook
Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: