Любов, яка перемінює навіки

Роздуми над Словом Божим на свято св. Матія, Апостола 

“Більшої любові ніхто не має за ту, коли хто душу свою кладе за друзів своїх”, —  ці слова Ісуса Христа говорять нам про Його любов до нас. Благодать Божа та життя в Божій благодаті — це життя в любові Божій: у реальності, в якій Ісус Христос віддав своє життя за нас. Егоїзм, який ми переживаємо і в собі, і в довколишньому світі, що ранить нас, і який походить із гріха, примушує зосереджуватися на собі, бути зацикленими на собі: нас ображають, ми зазнаємо болю та страждання, а відтак мусимо захиститися від зла, яке походить від інших. На першому місці — “Я”.  В егоїзмі ми доходимо висновку, зрештою дуже помилкового і небезпечного, що ніхто, окрім нас самих, не зможе нас зрозуміти, полюбити та захистити…

Ісус Христос спасає нас не тільки своєю жертвою на хресті, даруючи нам освячуючу благодать. Він спасає, показуючи нам справжню любов, яку має до нас і яка не зупиняється ні перед чим аби нас визволити від нашого гріха. Навіть не зупиняється перед тим, щоб віддати своє життя за нас. Ця любов така сильна, аж вириває нас із постійної зацикленості на собі, замкнутості в собі, що і є справді духовною неволею.  

Любов Ісуса дозволяє нам забути про себе, визволяє нас із неволі обману, ніби моє “я” завжди добре і непомильне. Вона дає змогу відкритися на Боже “Ти”, щоб побачити у Його очах ту справжню любов до себе — слабкого і грішного створіння — яке більше ніж повітря потребує Його пробачення і милосердя. Відкриття цієї любові так перемінює душу людини, що вона стає здатною іти за нею вічність, а смерть стає лише короткотривалою перешкодою, яку готові перенести ті, хто довірився вічній любові Ісуса Христа.