У Верховній Раді відкрилася виставка про Великий терор

У 1937-1938 роках комуністичний режим засудив майже 200 тисяч людей, і близько двох третин із них — до розстрілу.

Про механізми Великого терору, легітимізацію вбивств та географію поховань репресованих українців розказує виставка «Великий терор: місця пам’яті», яку відкрили 15 травня 2018 року у Верховній Раді України.

В усіх регіонах тодішньої УРСР були створені таємні ділянки, на яких захоронювали жертв тоталітарного режиму. Окрім таємної спецділянки НКВД у Биківнянському лісі, місцями масових поховань жертв політичних репресій 1937–1938 років стали Поділля, Чернігівщина, Полтавщина, Харківщина, Донбас, Дніпропетровщина, Миколаївщина, Одещина, Крим. Особливо важливих вивозили у концтабори на Соловках (Карелія, Російська федерація). У 1940–1941 роках комуністичний терор охопив також території Західної України.

«Події Великого терору — це не трагедія однієї родини чи одного населеного пункту; це загальнонаціональна і загальнолюдська трагедія, яка охопила всі верстви суспільства. Виставка показує основні моменти, пов’язані з цими подіями: це, зокрема, місця пам’яті, які на сьогодні відомі українському суспільству, та місця поховання під час Великого терору. Окрім того, ми намагаємось розповісти історії хоч би декількох людей із кожної області, які були страчені позасудовими і судовими органами комуністичного режиму. Ще один аспект — імена виконавців», — розповідає Богдан Біляшівський, історик, генеральний директор Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили».

«Жертв комуністичного режиму не лише вбивали, а й намагалися стерти з історії. Тому більшість з них знайшли останній спочинок у масових таємних похованнях на околицях міст по всій Україні. КДБ докладало великих зусиль, аби їх не викрили. Але правда про злочини чекістів все одно виринала на поверхню. Врешті вкінці 1980‑х, коли приховувати її стало неможливим, керівництво КДБ почало відкривати цю інформацію. Відкриття правди про масові злочини чекістів стало початком кінця комуністичного режиму. Нині місця масових поховань жертв терору стали місцями пам’яті, де ми вшановуємо тих, кого намагалися стерти з історії», — коментує Володимир В’ятрович, голова Українського інституту національної пам’яті.

«Сьогодні ми у стінах українського парламенту нагадуємо про розмах, методи й масштаб одного з найбільших злочинів радянської репресивної машини та підкреслюємо важливість закону про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, який нещодавно ухвалила Верховна Рада України», — наголосив Анатолій Хромов, історик, заступник директора архіву СБУ. Він зазначив, що архів СБУ готується максимально допомогти жертвам комуністичних репресій та членам родин у пошукові архівних документів задля відновлення їх прав та чесного імені.

Антигуманний характер більшовицька влада продемонструвала фактично із самого початку свого існування, а масове винищення громадян через їхні політичні погляди стало складовою масштабної політики упокорення. Більшовики, захопивши владу на території тодішньої Російської імперії, прагнули утвердитися і в Україні. Але утриматися комуністичний режим міг, лише проводячи послідовну репресивну політику. Проголошена політика ліквідації «куркульства як класу» (1929), перші масові арешти інтелігенції 1929–1934 років, Голодомор 1932–1933 років, введення до Кримінального кодексу УРСР поняття «контрреволюції» (1934), «Великий терор» 1937–1938 років — усе це свідчить про наполегливе обмеження культурних, національних і соціальних прав та нищення української самостійності.

Наймасовішого характеру знищення людей набуло у 1937–1938 роках, яке називають «Великим терором».