Тема розлога, і висвітлювана не раз. Але щоразу приходять нові сумніви, виявляється якесь незнання чи нерозуміння ситуації, і ось просто під час Таїнства Сповіді чуємо: ні, це не гріх, сповідатися треба з гріхів, іспит сумління треба робити правильно.
Отже, як подає сайт ДивенСвіт, з чого сповідатися НЕ ТРЕБА?
1. Не сповідаємося з того, чого не робили. Хоча це виглядає очевидним, та часто на сповіді люди кажуть: нікого не вбив, нікого не скривдив, більше гріхів не пам’ятаю. Якщо ми чогось не зробили, то не варто про це й говорити, хвалитися тим, що вдалось уникнути якогось гріха.
2. Не сповідаємось із чужих гріхів. Дуже часто на сповіді люди розповідають про якісь гріхи, слабкості, проступки своїх рідних, друзів, знайомих. Якщо це контекст твого гріха — то, звісно, можна назвати обставини; але дуже часто йдеться якраз не про контекст, а про те, щоб оповісти про погані вчинки інших людей. З чужих гріхів — не сповідаємось.
3. Не сповідаємось з емоцій. Треба чітко відрізняти емоції від учинків, які випливають із цих емоцій. Якщо хтось тебе нервує, то не сповідайся з того, що він тебе нервує. Якщо хтось тебе злить, виводить із себе — з цього сповідатись не потрібно. Якщо ж через те, що хтось тебе розізлив, ти йдеш і підпалюєш його стодолу — то, звісно, це гріх, із якого слід сповідатися. Або ж через неприязнь ідеш і осуджуєш когось чи очорнюєш: тоді чиниш гріх. А з емоцій не сповідаємося! Якщо тебе нервує твоя, до прикладу, теща, то це не означає, що мусиш до кінця життя сповідатися з того, що злий на неї. Старайся її любити, допомагати, шанувати — і все. Іноді кажуть: але ж я відчуваю злість! Ну то відчувай. Зі злості, як і з радості, не сповідаємось. Емоції не є предметом гріха.
4. Не сповідаємося зі спокус. Спокуси не є гріхом. Лише піддавання спокусам є гріхом. Якщо була спокуса об’їстися, але її вдалося уникнути, то сповідатися не треба. Те ж саме стосується спокус нечистоти, із них не сповідаємось: якщо були нечисті думки, але їм вдалося дати відсіч, то сповідатися нема з чого! Спокуси не є гріхом, лише конкретні вчинки і піддавання спокусам є гріхами.
5. Не сповідаємося зі складних життєвих ситуацій. Часто сповіді стають для багатьох нагодою розповісти про свою складну життєву ситуацію. Але сповідь — не для цього. Не варто сповідатися з того, що щось не так у подружжі чи у праці, з утрати. Це не гріхи: це життєві ситуації.
6. Не сповідаємось із розсіяння на молитві. У 80% на сповіді люди сповідаються з того, що були розсіяні на молитві. Але це, подібно до емоції та спокуси, не є гріхом. Якщо ти прийшов до храму молитися, але раптом у твоїх думках з’явилась котлета або думка про завтрашній іспит, то це не є гріхом. Інша справа, якщо ти стоїш і думаєш, що «так, треба би було молитись, але подумаю про котлети» — це вже не розсіяння, а свідомий вибір. Молитва — це не конкурс краси чи концентрації. Мовляв, був неуважним — повертайся і «перемолись».
7. Не сповідаємося з того, що не були на Літургії в неділю, якщо були хворі або не мали фізичної змоги бути. «Не був у неділю на Літургії, був хворий, не міг встати, але краще це скажу на сповіді». Ні, не треба! Якщо був хворий — ну то не міг. Або ж якщо МУСИВ працювати (хоча то є завжди запитання), ну не зміг бути на Літургії, то не сповідайся з цього. Особливо з текстом: «Я знаю, що це не гріх, але краще це назву».
8. Не сповідаємося з гріхів, які вже були визнані на сповіді. Часто люди сповідаються з одного і того ж гріха впродовж кількох сповідей, бо відчувають якусь провину. Але ж це неправильно. Якщо ти прийшов до сповіді, визнав гріх, — Бог прийняв його і все, все, забув! Бог не пам’ятає нам гріхів! Висповідані гріхи — прощені.
Найчастіше ми потребуємо духовного проводу, поради, підтримки, тому слід звернутися з таким проханням. Сповідь не є місцем порадні. Для цього є вдосталь інших місць і нагод. Сповідь — від гріхів, щоби визнати їх і отримати прощення.
фінансово.
Щиро дякуємо!
