Достатньо одного слова і вірності йому

Роздуми над Словом Божим на суботу ХІІ звичайного тижня, рік ІІ

Сьогоднішнє Євангеліє пригадало мені про ставлення віруючих людей до благословення, наприклад, великодніх страв: священик йде поміж вірних, що розклали свої смачні пакунки великодніх пасочок, ковбас, яєчок, кропить все це і ось із натовпу вириваються волання: «Отче, мені не попала вода!» Людина всю Літургію Великодня лише чекала того моменту, коли їй на пасочку крапне кілька крапельок свяченої води. Цей приклад добре ілюструє нашу слабкість віри. Ми легко в нашій релігійності оминаємо суть, а зосереджуємося на дрібницях, які не є суттєвими: аби священик при благословенні доторкнувся рукою до чола моєї дитини, аби крапля свяченої води все ж потрапила на мої ковбаси, аби священик по-особливому усміхнувся до мене… Ми створюємо собі свою побожність, яка може нас дуже сильно віддалити від правди.

Сотник, про якого йдеться в Євангелії, не будував своєї віри на якихось другорядних знаках: мовляв якщо Ісус ввійде до хворого слуги, та й ще покладе на нього руку, то той напевно одужає. Сотник вірить, що достатньо одного слова Бога. Можливо, не усвідомлюючи цього, сотник підкреслює важливу рису Бога: Бог завжди вірний, вірний своєму слову. Просто не існує, не може існувати взагалі ситуацій, коли би слово Боже було недієве або ж Бог не був вірний своєму слову. Адже Бог лише словом створив все, що існує в світі.

Наша віра починається від довіри, що Бог завжди вірний своєму слову. Ця довіра має бути на першому місці: людина може помилитися, пообіцяти і не виконати, а Бог ніколи не помиляється, Він завжди вірний. З іншого боку, що є з моєю вірністю даним обіцянкам? Наскільки я вірний своєму слову? Чи часом не обіцяю всім всього, а потім не можу того виконати? Може ліпше не обіцяти взагалі, а якщо пообіцяв, то вже дотримати слова? Бути вірним своєму слову — це та риса, яка веде нас безпосередньо до набуття чесноти віри. Коли ти вірний своїм обіцянкам, коли чоловік вірний своїй обітниці вірності, яку дав дружині, коли священик чи монахиня завжди все своє життя вірні тим обітницям, які дали під час складання шлюбів чи прийняття священства — чи це не найбільше свідчення віри, що Бог завжди вірний своїм обітницям?!