«Політик — завжди продавець. Він не проголошує в церкві керигму, а звертається до електорату. Він проповідує не Воскреслого Господа, а свою партію, її ідеологію і себе. (…) Коли я йду до церкви, то не хочу вдаватися в питання, чи зустріну я там сьогодні політичного торговця», — так написав відомий журналіст Шимон Головня.
Події, описані нижче, нещодавно відбулися в Польщі, але актуальні також і для України, особливо у той час, коли ми святкуємо 1030-річчя хрещення Київської Русі-України, а також на порозі виборів.
Політичні промови в церкві — це патологія
Польського публіциста Шимона Головню явно обурили виступи політиків під час 27-го паломництва Родини Радіо «Марія». На своєму профілі у Facebook Головня написав, що до церкви може прийти кожен — «і повія, і різник»; але дуже погано, коли ми забуваємо, що це насамперед — «Божий дім, (…) який насправді не дуже любить, щоби до нього ставились, як до декорації для різних продавців чудес». Тим самим журналіст послався на візит прем’єр-міністра Польщі Матеуша Маровєцкого, виступ якого ряснів політичними і актуальними посиланнями на поточну ситуацію в Польщі.
Слова Шимона Головні подає DEON.
«Це чудово, що прем’єр-міністр, християнин, як ти і я, ходить до церкви Однак, це важка патологія, коли прем’єр — як прем’єр — в цій церкві виголошує промови. Президент, прем’єр-міністр, міністр, депутат, продавець туристичних поїздок, менеджер зі збуту цукерок. Неважливо, яку посаду обіймає і до якої партії належить, це не має значення (…), політик — це завжди продавець. І в церкві не проголошує керигму, а звертається до електорату. Він проповідує не Воскреслого Господа, і свою партію, її ідеологію і себе. А я, йдучи на Євхаристію, йду до Ісуса, а не до салону продаж, не на партійне дійство, не на державну церемонію».
Головня також не залишився байдужим до проповіді єпископа Антонія Дідича, який відправляв Месу і, на думку журналіста, дозволив на таку поведінку.
«Коли я йду до церкви, то не хочу вдаватися в питання, чи зустріну я там сьогодні політичного торговця, або чи потраплю в зону ураження навіженого фана (навіть якщо він одягнений у сутану)», — пише журналіст і додає; не про те йдеться , щоби заборонити комусь вхід до церкви, лиш про те, щоби «не засмічувати Євангеліє нашими політичними або будь-якими вузькоспеціальними партикуляризмами».
Наприкінці Шимон Головня додав, що не дивується людям, які не ходять на Месу до храму, бо, на його думку, така поведінка — це єресь.
«Я ходжу до церкви, тому що, на щастя, знаю місця, де подається чисте Євангеліє, я дам собі раду. Мені лише шкода людей. Бо Церква — пишу це в тисячний раз, — яка бере шлюб із якоюсь партією, залишається вдовою після наступних виборів (або ще після одних— не має значення)», — пише публіцист.
«Церква, яка догматизує чиєсь дивне хобі, — це пародія на Церкву. Ви не вступали в цей шлюб від мого імені, я не вірю в ці ваші догми. Ідіть собі з ними в інше місце і не робить зі знаєте чого знаєте що», — закінчує свій емоційний допис Шимон Головня.
«Я за найсуворіше розмежування релігійної сфери та сфери партійної політики»
Пост журналіста знайшов величезну підтримку і дістав відгук віруючих, яких теж обурили події на Ясній Гурі. Однак не бракувало і критичних думок. Під постом виникла дискусія. Журналіст відповів на це:
«Дякую за таку жваву відповідь на вчорашній пост; це означає, що ця тема актуальна і живе в нас. Дякую і тим, хто погодився зі мною, і тим, хто не згоден (були деякі насправді виснажливі полеміки).
Моя позиція — як одного з кількох мільйонів польських ”практикуючих” католиків, не тільки ”недільних” і якимось чином залучених у життя цієї спільноти — у цьому разі радикальна. Але я маю на неї право.
Я за найсуворіше розмежування релігійної сфери та сфери партійної політики.
Отож, якби це від мене залежало, я би зробив наклейки ”Церква вільна від політики” і наклеїв би їх біля входу до тих храмів (а я знаю їх багато), де я був би впевнений, що почую в них чисте Євангеліє, а не про успіхи уряду і підкопи під святині, які роблять ворожі народові сили. Де президента завжди будуть раді бачити, як і бездомного, але в лавці, поруч зі мною. Хоча я визнаю, що з присутності бездомного радітиму більше, бо це знову мені нагадає, що успіх — так само і на виборах — це не євангельська категорія, а як Ісус дав собі раду на загальних виборах, знають всі, хто читав історію про Варавву.
Я також мрію про політику, вільну від безпосередньої присутності в ній Церкви. Не тільки від патології фінансових та медіа-ігор з урядом. Бо не розумію також, наприклад, Євхаристії як окраси державних свят. Я не розумію Меси на інавгурації президента — будь-якого — або тих же помпезних паломництв. Тому що президент може молитися за свою роботу щодня; кінець-кінцем, він має каплицю на першому поверсі (за що я йому по-справжньому заздрю і сам би щоденно там молився), коли він хоче, 24/7 може бути на Євхаристії, адорувати, молитися розарій за Польщу. Держава — це спільнота громадян, Церква — спільнота віруючих. Вони можуть мати спільні частини, але не мусять. Адже ”Польща” — це не людина, не дочка Мєшка, охрещена в 966 році, тому тепер ходить на Меси і в паломництва. Польща — це люди, такі й сякі. Я хотів би, щоби вони навернулися, але як я можу від їхнього імені довірити їх Богу, визнавати віру, якщо вони її не мають? Як я можу, і це ще одна велика проблема — посилати на Месу солдатів, за наказом?
Це не середньовіччя, коли тіло царя теж трохи було Божим тілом. Ми живемо в ХХІ столітті, в умовах партійної політики (такої хочемо). Партія — з латинської — частина, а католицька — з грецької — вселенська. Отже, «католицька партія» — це оксюморон. У нашій системі навіть прем’єр-міністр і президент — найвищі представники держави — сьогодні не представляють народ, а де-факто — нікого, крім своїх виборців. Природний електорат Ісуса — це електорат усіх земних лідерів. А оскільки це Його Церква, а не моя, Його принципи мають пріоритет: партіям від Церкви — зась! Ось це — вісь протиріччя і проблеми. Те, що кандидат партії «Х» може в пакеті відхилити Ісуса, якого хтось з’єднав із партією «Y». Скільки вже відхилили Його з цієї причини (варто лише почитати коментарі під попереднім постом у Facebook).
Щоби деяким священикам дурний мирянин ще мав це пояснювати? Що пастир має піклуватися не тільки про тих, хто і так прийде і знесе все в цій Церкві (за винятком яєць)? Що месіанські заповіді Старого Завіту не стосуються їхніх фаворитів на телебаченні?
Що прем’єр-міністр — християнин — має право ”дати свідчення”? Нехай дає. Нехай він покаже (можливо, на біженцях, можливо, на інвалідах), як він втілює в життя слова Папи Франциска, що політика — ”це одна з найвищих форм практики милосердної любові”. Найкраще — працею, життям, прикладом. А не розмовами, бо і я — людина, яка розмовляє без упину, — знаю, що мікрофон робить все (я аж сам часом буваю зворушений тим, що кажу, але я не стаю від того кращим християнином ані на міліметр).
Політик має в розпорядженні медіа
Ми живемо не в XIV столітті, коли треба були йти до церкви, тому що тільки там збирався натовп, аби почути важливі для спільноти речі, які саме там оголошували. Сьогодні, щоби повідомити про важливі для суспільства речі, політик має в розпорядженні соціальні медіа. А якщо якась група християн хоче зустрітися з кимось, кого вони люблять і послухати? Для цього існують зали, клуби. Я сам часто виступаю в таких умовах, але для мене це питання очевидне: якщо це говориться в контексті Євхаристії (а саме так говорив прем’єр-міністр: після благословення, але перед процесією з целебрансами і священиками в момент, який, як правило, пов’язаний з Євхаристією), на мою думку, можна говорити виключно про катехезу, проповідувати керигму. Оскільки Євхаристія і все, що навколо неї, — це наше Святеє Святих, і якщо вона почне нас ділити, то не залишиться нічого, що би нас об’єднувало.
Змилуйтеся, люди: це не боротьба з партією «Право і справедливість» (ПіС)! Це боротьба за те, щоби виборці ПіС та інших партій мали хоч би це останнє місце, де вони можуть приязно, як люди, а не як виборці, зустрітися!
Це не виштовхування віруючих до сакристії. Навпаки — це виштовхування з неї тих, хто туди пхається, щоби вони показали себе не в міністрантах чи в церковному співі, а в бою, миючи найслабшим ноги.
Це не обмеження ролі мирян. Різник має право читати читання, комірник — розповідати про своє навернення під час — як це у нас кажуть — конференції. Якщо прем’єр-міністр — член Родини Радіо Марія (а це було паломництво цієї організації), він має священне право зі своєю спільнотою молитися. На мій погляд, рядового польського католика, його промови з Валів національного санктуарію (які — як недавно нагадав єпископат — не належать будь-якій групі, тому що жодна група — це не весь народ), як чинного прем’єр-міністра, в контексті Євхаристії — це, я повторюю, чиста патологія.
Не робіть із мого Дому печери розбишак
І нарешті, ні, я не сьогодні прокинувся. Вже кілька років тому я зо п’ять разів писав один і той самий текст: на вході до кожної церкви має стояти хтось, хто не впускає гостей з лозунгами, чинних політиків на службі. Вони завжди туди лізтимуть, бо завжди прилипають до місць, де збираються люди, тому що це потенційний електорат (від цієї спокуси не був навіть вільний ані Александр Квасьнєвський, який полюбляв, як ми знаємо, веселу компанію єпископів, ані президент Коморовський, який танцював на Лєдниці). Адже це добре видно після кожних, буквально, виборів: звичайні продавці, а не загони ідеологічних легенів.
Яких укотре прошу — не робіть із Дому мого Отця печери розбишак. Країну забираєте у мене регулярно, Церкву забрати у мене я не дозволю!»
Незадовго до цих подій Рада конференції єпископату Польщі з міграції, туризму і паломництв звернулася до вірних у слові про національне паломництво. Єпископи зазначили, що «так звані проповіді, які часто проголошуються під час паломництв, не можуть бути ідеологічними для групи прочан». Це звернення щодо національного паломництва пов’язане з численними патріотично-релігійними прощами, присвяченими 100-й річниці незалежності Польщі. «Санктуарії не можуть бути місцем демонстрації ненависті щодо політичних, суспільних або етнічних груп», — зауважили єпископи у своєму зверненні.
фінансово.
Щиро дякуємо!
