«Інформація — це ж нічого поганого. Це, сказати б, найлегший товар. Христос робить те і се. Первосвященник хоче знати, що робить Христос. Якщо Він це робить і не соромиться цього, то чого я маю соромитися сказати про це первосвященникові?»
Ім’я о.Юзефа Тішнера знане в Польщі, де навіть цей 2025 рік Сенат проголосив Роком Тішнера, у зв’язку з 45‑річчям створення «Солідарності», до якої о.професор Тішнер був близький. Цей видатний польський філософ і священник викладав у Папській теологічній академії, був деканом її філософського факультету.
Колись давно я бачив у Кракові п’єсу Ростворовського про Юду. Мало пам’ятаю з цієї п’єси — лиш те, що Юда час від часу повторював на сцені слова: «Я мав крамничку в Галілеї». Якщо це правда, то Юда був бізнесменом. Людиною «інтересів». Бізнесмен — це той, хто обслуговує дві сторони. Наприклад, одній стороні потрібна риба; в іншої є риба; і тоді бізнесмен виступає посередником між ними. Комусь потрібен хліб; у когось є хліб; приходить бізнесмен і каже: «Вам це потрібно, а у вас забагато, я цим займуся».
І ось Юда виступив посередником. Він був посередником в обміні хлібом, обміні олією, обміні вином, обміні рибою. І в якийсь момент Юда також почав бути посередником в обміні інформацією.
Інформація — це нічого поганого. Інформація, так би мовити, — найлегший з товарів. Що може бути легше, ніж посередництво в обміні інформацією? Христос робить те й се. Первосвященик хоче знати, що робить Христос. Якщо Христос не боїться робити те, що робить, не соромиться цього робити, — чому я маю соромитися розповідати про це первосвященику? Інформація стає товаром. За одну інформацію Юда отримав тридцять срібняків. Це було багато; можна було купити багато землі. Причому насправді це була дуже мала інформація: потрібно було просто підійти до Нього, привітатися. «Ми зробимо решту, і що тобі до того?» А потім, коли Юда робить це і коли відбувається те, що відбувається, — він раптом відкриває: «Я зрадив кров праведника».
Він відносить гроші тим, хто йому їх дав, і чує: «А нам що? Це твоя справа». З вірності своєму почуттю бізнесу, з вірності самому собі, Юда стає «хворим на людину». Він хворобливо реагує не тільки на Христа — у нього хворобливу реакцію викликають уже всі люди. Він стає героєм особистої драми. Не знає, що з собою робити. Він обирає смерть — бо не хоче, щоб інші його зневажали; бо він сам зневажає інших. А, може, важливо й те, що він сам себе зневажає…
І що цікаво: Єрусалим ще існуватиме кілька десятиліть, а Юда вже перестає існувати. Він стає першою жертвою. Юда стає першою жертвою — найнещаснішою в усій цій історії. Якби лиш він загинув у бою, у повстанні, на тому чи іншому боці!.. Але ні, він загинув першим. Вірний собі, з алергією на іншу людину.
Давайте поглянемо на сучасну людину. На що вона хворіє? У неї може бути ангіна, грип, або психічні захворювання — шизофренія, психоз. І на мій погляд, серед недуг, на які може хворіти сучасна людина, є також «хвороба на людину». Людина може «хворіти людиною» — іншою людиною, будь-якою людиною взагалі. Людина може мати таку ж алергію на іншу людину, як і на погане повітря, на газ, на невідповідну їжу.
Ми сьогодні часто хворі на іншу людину. Це не означає, що ми ненавидимо іншого. Це не означає, що ми бажаємо йому зла. Ми просто хворі на все довкола. І я би ризикнув сказати, що Єрусалим за часів Ісуса Христа був світом, де люди так само «хворіли людиною». У Єрусалимі ця хвороба проявлялась по‑різному, найчастіше через презирство. І це була щонайменше потрійна драма: релігійна, національна та особиста. Парадокс полягав у тому, що ці «захворювання на людину» в землях вище Йордану були етично виправдані; вони виглядали цілком моральними. Рефлекс презирства фарисея до садукея, римлянина до палестинця — усі ці рефлекси презирства були властиві тій драмі, її логіці. Вони були виправдані: ніхто не почувався винним; кожен вірив, що найглибша правда його існування полягає в презирстві, яке вони відчувають до іншого. Люди хворіли «на людину», але ніхто не знав, що це хвороба.
Захворювання «людиною», що виникає внаслідок детальної вірності Богові, є постійною темою зустрічей Христа з людьми в Євангеліях, постійною темою конфліктів між Ним та (передусім) фарисеями. Йдеться про дрібниці, але дрібниці тільки з нашого погляду; для них це були важливі справи, бо за ними стояв Бог. Що менша дрібниця, то більша проблема. Дотримання святості суботи. Що це таке — дотримання святості суботи? Не відходьте від свого дому, не витягуйте [осла з криниці], не зцілюйте хворого — бо це шабат. Можна зцілити іншим разом… За цією справою стоїть Бог — і Бог перетворює це на велику справу. За цією вірністю Богові приховується алергія на людину.
І ця хвороба — релігійна алергія на людину — створила сотні різних поділів у цій маленькій країні. З одного боку — самаряни, з іншого — решта світу: юдеї, галілеяни. Але й ці розділені. Фарисеї, садукеї, єссеї. Великий поділ: юдеї — «правовірні», чесні, і язичники — римляни, греки. І серед цих різних поділів зростала зневага до людства. По суті, всі зневажали всіх. Алергія на людину, мотивована вірністю Богові. Вони кидали каміння, вважаючи, що роблять Богові послугу. Але Бога вже не було в тому, що вони захищали.
Це все робилося «задля Бога». А ще є «на благо народу» — другий рівень цієї драми. Думаю, що «для блага народу» взявся за меча той другий розбійник, розіп’ятий з Христом. Він бився за благо народу — але народ залишився байдужим. І звідси його гіркота і злість на хресті.
У Євангелії таких хвороб названо чимало. Драма Юди — третій рівень, особиста драма. Бо коли в маленькій країні відбуваються історичні події, є люди, які насамперед хочуть урятувати свої голови, врятувати трохи хліба, води, свої домівки. А є й ті, хто просто хоче отримати з цього невеликий прибуток, і їм не йдеться ні про Бога, ні про свою країну — вони піклуються про себе. Через вірність собі і своїм інтересам вони починають хворобливо реагувати на інших.
Це три напрямки, три види геройства, якими пребагатий цей надйорданський край: геройство заради Бога, геройство заради батьківщини, геройство заради себе самого. І всі три закінчуються одним: погордою до людини, алергією на людей. Ця погорда відкрила шлях війні, яка вже ось-ось вибухне… «Єрусалиме, Єрусалиме, що вбиваєш пророків і каменуєш посланих до тебе! Не зоставлять у тебе каменя на камені — за те, що ти не зрозуміло часу твоїх відвідин».
Для нас ці надйорданські образи перетинаються з тим, що довкола. Ці сцени перекриваються з нашим сьогоденням. І не знати, чи то їхня погорда, чи вже наша? Над нашою батьківщиною видно тінь Єрусалима…
Опрацьовано на підставі книжки о.Юзефа Тішнера «Надія чекає на Слово. Реколекції». Видавництво Znak, 1979.
фінансово.
Щиро дякуємо!
