Пресвятої Діви Марії Цариці

Римо-катол.: 22 серпня (обов’язковий спомин)

П’ята таємниця Славних тайн святого Розарію. Коронування Пресвятої Діви на царицю неба і землі, всіх ангелів і святих. Коли виник Розарій? Загалом беручи, у ХІІ ст. його «взяв в активне використання» св.Домінік, ставши у певному сенсі творцем цієї молитви, а в XVст. Ален де ла Рош сформував знані нам 150 «Аве» за числом 150 псалмів.

А спомин Марії Цариці встановлено 1954 року.

Так виростають свята і спомини в календарі: Церква нічого не «вигадує», Церква фіксує те, що вже є і діє. Так само справа з догматами: не те що Папа особисто сів і на підставі того, що він Папа, написав новий догмат. Спершу є теологічна думка, відчуття, побожність, спроби осмислення… потім тривале обдумування, обговорення. І лише тоді – документ. Скажімо, пропонований для затвердження ІІ Ватиканським Собором догмат про посередництво Марії у відкупленні не був ним затверджений. Але така течія в побожності є, навіть існує жіночий орден Сестер сім’ї Марії-Співвідкупительки.

А спомин Пресвятої Діви Марії Цариці встановив 11 жовтня 1954 року Папа Пій ХІІ своєю енциклікою «Ad caeli Reginam» (До Цариці небес). Енцикліку проголошено з нагоди 100-річчя затвердження догмату про Непорочне Зачаття Пресвятої Богородиці. Позбавлену наслідків первородного гріха, взяту душею і тілом на небо, благодаті повну Приснодіву християни здавна шанували, дякували Їй за те «fiat», завдяки якому Бог прийшов на землю в тілі. Її зображали на троні, в королівському вбранні, з короною тощо.

Все це були вияви щирої побожності, яка, однак, не була позбавлена теологічного підґрунтя. Починаючи з того, що Марія походила з королівського роду – з дому Давидового (див. Мт 22, 41-46; Мк 12, 35-37; Лк 20, 41-44; Рим 1, 3; 15, 12; 2 Тим 2, 8; Одкр 22, 16 та ін.). Продовжуючи євангельськими словами «славитимуть Мене всі роди» (Лк 1, 48) – тобто цілком можливо зробити висновок, що Бог це мав у своїх планах, а Вона це зрозуміла Святим Духом. Ну і наостанок, відомий образ з Одкровення – жінка, зодягнена в сонце, на голові її вінець (корона) з дванадцяти зірок. Церква здавна відносила цей образ у духовному тлумаченні до Діви Богородиці.

Святе Письмо пребагате на тлумачення, образи, глибинні смисли. Не раз ці тлумачення бувають і помилковими – зрештою, кожна єресь доводить свою правоту насамперед на підставі цитат із Біблії! Тому так важливо розуміти, чим є віра Церкви: не детальним слідуванням літері, і не вигадуванням невідомо чого, а ретельним розпізнанням, які з тлумачень мають у собі Святого Духа. Тільки у ХХ столітті встановлено спомин Марії Цариці.

Звичайно, є дуже багато цитат з Отців Церкви, християнських письменників, святих. Усі вони є не безпосереднім підтвердженням богословської правильності свята, а свідченням про розвиток побожності. Найточніше підтвердження того, що прямо не записане у Біблії, потрібно шукати у чудесах і знаках. Бо як за Старого Завіту, так і за Нового Бог підтверджує свою присутність знаками і чудесами. У своїх об’явленнях Матір Божа не раз з’являлася в оточенні святих та ангелів, що супроводжували Її як повелительку. Це становить цілком конкретну вказівку.

Спомин Марії Цариці був визначений спершу на 31 травня, але після літургійної реформи перенесений на 22 серпня, в октаву Внебовзяття, що логічніше.
До найдавніших молитов Церкви належать Sub Tuum praesidium («Під Твою милість»), Salve Regina («Слався, Царице»), а також Лоретанська літанія, де Марію названо Царицею.

Повну, абсолютну царську владу в небі має лише Бог – це Його Царство. У людських аналогіях можна сказати, що Марія прийнята Ним на царювання як «регент». Що для підвладних, звісно, означає легітимність Її влади.