Поради

Чому дитина вередує? Перший перехідний вік

13 Листопада 2018, 11:15 2730 Катерина Воїнська

 

Виявляється, перехідний вік у дітей настає значно швидше, ніж підлітковий. Перша серйозна криза припадає на третій рік життя маленької людини.

Якщо перші два роки малючок вередує, бо не знає, що і як, не розуміє мови, — то трирічки вже знають, що і як, але свідомо хочуть, щоб було не так. І це не через те, що вони раптом зіпсувались або стали ненормальними. Навпаки: діти враз запрагнули творити, як батьки. Тому вперше намагаються робити щось від себе. Від себе, а не наперекір батькам! Просто крім порядку та правил, які організували вдома батьки, дитя не відає нічого іншого. І щоб створити щось нове, щось «своє», людинка відштовхується від того, що має, і робить просто навпаки. Це як у пісні Аква Віти: «А тепер усе інакше, інакше, просто, просто, просто навпаки». Так порядок трансформується в непорядок. Тому раптом чемний малючок може надзюрити у пачку з порошком, запхати рулон туалетного паперу в унітаз тощо. Трирічки експериментують, бо хочуть творити. Але от те, що справді їм вдається, так це «витворяти»!

Ми з чоловіком багато працюємо над виявом своїх емоцій, щоб не ляпати зайвого і не кричати. Бо часами достатньо лиш одного лихослова, як змій-брехун вже посеред нас. Стараємося бути чесними: багато говоримо про те, що відчуваємо, що нам «здається», чого потребуємо, з чим маємо проблеми, що і як готові змінювати. І виявляється, всі ці фразочки наш трирічний син ретельно мотає на (майбутній) вус. Поділюся цікавим випадком.

Коли присипляла восьмимісячного малючка, мій старшенький господарював на кухні. Ми разом куховаримо, тож Ільчик знає, де та що лежить, що брати заборонено, а що в його розпорядженні. З кімнати чула, що цокає горнятами, ллє воду, а потім його «ая-яй» зірвало мене з ліжка. Примчала — все какао з пачки висипане в горнятко і на підлогу, поверх вилито літр води, а також трішки молока. І все це стікає у відчинену шухляду з ложками. У мої голові одразу промайнули рахунки: змарнована сума грошей, купа часу, витраченого на те, щоби все було так, як 15 хвилин тому, купа шмат, зусиль тощо. Зізнаюся, мені в цей момент, хотілося накинутися на сина, як пантера. Але знала, що це лише на мій погляд «трагічна купа колосального марнування». Тому, глибоко дихаючи, почала діалог, аби збагнути «погляд сина»:

— Синочку, я в шоці! Я дуже люта через цей гармидер! Що ти зробив?
— Нема трагедії! Я просто робив какао для мамуськи.

Підозрюю, що оце «для мамуськи» він придумав спонтанно, щоб хоч якось розрадити мене, збентежену.

 

 

— Але ж ти знаєш, як його робити: з дозволу мами і в моїй присутності. Сиплемо дві ложечки, а не цілу коробку. Тепер ми не маємо какао. Я довгий час не купуватиму нового, аби ми навчилися цінувати те, що маємо. Подивися — все брудне! Тепер знадобиться купа часу, щоб це прибрати!
— Ну нічого, синочок тобі допоможе.
— Ні, це ти прибиратимеш, а я тобі допоможу!
— Окей. Мамусько, ти знаєш, де шмати — бери.
— І ти знаєш, де шмати.
— Зрозумів. Беру. І синочкові, і мамусі, всім вистачить.

Я ледь стримувалася, щоб нервово не зареготати, бо в цього малого дипломата на все є відповідь — дзьобик не стуляється. Це треба було бачити! Мив підлогу, примовляючи-співаючи: «Тут помию — і там — ще тут — аво — вже майже чисто — ай вош-вош-вош май… мамо, як буде підлога англійською?» Мені конче треба було затулити вуха, бо я вже не витримувала і просто пирскала від сміху. Але, щоб Ілля того не помітив, різко відвернулася від нього. Але ж син так просто не здавався. Залишив шмату, підійшов, заглянув у вічі зі словами: «Мамусько, все гаразд?» Закашлялася, щоб не видати себе: «Так, все добре. Ільчику, не відволікайся, будь ласка! Продовжуй мити». Чемно домив, а на завершення переможно жбурнув шмату, заявивши: «Готово, пані вчителько!»

У нас є правило: ми не караємо без попередження. Тобто якщо дитя утнуло щось вперше, то ми говоримо про наслідки цього «діяння» і встановлює правило: «Туди не дзюримо. Цим не бавимося. А наступного разу за це буде покарання — ремінець, домовилися?» А якщо раптом ми самі порушуємо правило — коли син переступає межу дозволеного, не «уділяємо» йому обіцяного покарання, — то, перевірено, Ілля втрачає відчуття межі, його дратує наша непослідовність. Він тоді поводиться дуже зухвало, як жеребець, якого вкусив ґедзь.

Але, що важливо! У нас є ще одне правило для батьків: караємо лише в любові та без нервів. Інакше не беремося за фізичне покарання, бо у разі неконтрольованих батьківських емоцій — це вже насильство. Тож спершу мусимо дати раду з емоціями (мене, наприклад, швидко приводить до тями шматок шоколаду) і проговорюємо, що відчуваємо, що відбулося, які наслідки будуть. Покарання — це лише десятина від усього виховання в любові. Тобто, якщо син сходить з доброго шляху, то ми, як добрі пастирі, різочкою направляємо баранчика. І  йдемо далі, не шпетаємо його, не чіпляємо ярликів. Хвалимо за зусилля, за дії, проводимо з ним якісний час, дуркуємо разом, щоб усього цього було вдесятеро більше, ніж тої дрібочки покарання.

Одного разу, затамувавши подих, я слухала розмову між моїм чоловіком і сином:

— Ільчику, ти знову це вчинив. Ми домовлялися з тобою, що в дзбан з водою ми нічого не доливаємо — ні молока, ні фарб, і нічого не пхаємо: жодної автівки, жодного пальця, руки, ноги. Бо ми ж ту воду мали пити. А тепер вона брудна, її доведеться вилити, а за неї ми платимо гроші. Тепер витрачатимемося на зайве, замість того, щоб заощадити на автівку, про яку так мріє синочок і татусик. Я тобі обіцяв за цю витівку ремінець, так?
— Ні, не треба. Я більше не буду!
— Синку, але ти не вкладаєш у ці слова жодного сенсу. Я йду по ремінець, а ти наставляй дупку.
— Ти будеш бити, а я сміятимуся.
— Можеш реагувати, як хочеш, це твоє право.

Татко спокійно і мирно ляснув Іллю по сідничках. А син, як Том Сойєр, удав, що покарання йому втішне: «Ха-ха, татусько, можеш ще!» Чоловік ляснув сильніше, бо ж покарання повинне бути неприємним. І син уже зовсім іншим тоном: «Дякую, татусько. Я зрозумів, більше не треба. Дякую. Можеш ховати ремінець». А потім Ілюсик вмостився таткові на коліна — вони читали разом книжечку. У цей момент їх обох хотіла розцілувати: жодних маніпуляцій і принижень, жодної агресії. Чесно і щиро порозмовляли, прийняли гірку пігулку виховання і пішли далі гамати смакоти Любові. Чуваємо, щоби з маленьких баранців виросли Божі Агнці.

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com Immediate Unity