Одна з несподіваних радостей священства — це запитання, які мені часом ставлять діти й підлітки. Я чув різне, від «Чи носить Бог штани?» до «Чи після смерті, але перед остаточним воскресінням, наші душі зберігають чоловічу або жіночу стать?»
Оскільки я одружений священник, мені доводиться відповідати на різні запитання про мою сім’ю і шлюб. Нещодавно один з моїх учнів запитав мене, як я зрозумів, що моя дружина — «та сама», з якою я хочу укласти шлюб.
Якщо вам ставили колись подібне запитання, ви знаєте, як нелегко на нього відповісти. Недостатньо просто перераховувати те, що ви вважаєте привабливим у своїй дружині, ніби це пояснює вашу любов. Зрозуміти, що ця жінка — «та сама», не означає скласти контрольний список і порівняти її з іншими жінками на достатню відповідність моїм критеріям. Кохання — це щось набагато глибше, і його набагато складніше виразити. Мені важко по-справжньому дістатися до його суті, до серцевини нашого зв’язку.
Пізніше, розмірковуючи над цим питанням, я зрозумів, що мені важко відповісти на нього, бо я насправді не вірю в поняття «тієї єдиної». Хтось може сформулювати це інакше, як-от «як ви дізналися, що знайшли свою другу половинку?» Мені здається, що ставитися до шлюбу як до поєднання двох споріднених душ небезпечно, і нам слід з обережністю вживати (якщо вживати взагалі) поняття «споріднена душа».
Зацикленість на пошуку «того єдиного/тієї єдиної» або «спорідненої душі» може фактично звести нанівець пошуки чоловіка або дружини. Це романтично — казати, що ви очікуєте на ідеальну людину, споконвіку призначену саме вам, але насправді це означає нереалістичні пошуки. Ніхто не ідеальний, і якщо в усьому світі є лише «одна» людина для вас, хіба такий виклик не перевищує людські можливості?
Невже ви не знайдете щастя у житті, якщо оберете один інститут замість іншого, і не зустрінете там свою «другу половинку»? Невже ви приречені на вічну самотність, якщо у певний момент повернете ліворуч, а не праворуч? Я в це не вірю. Якщо кожному з нас призначена лише одна конкретна людина, до зустрічі з якою веде мільйон крихітних рішень, це означає, що Бог насправді не дає нам свободи в жодному аспекті нашого життя.
Я навіть припускаю, що міф про «другу половинку» завдає значної шкоди шлюбам, бо ми відчуваємо тиск, намагаючись бути ідеальними і знайти когось ідеального. Якщо ідеалу немає, виникає помилкове уявлення, що це неправильні стосунки. Люди бояться одружуватися, бо знають, що мають особисті недоліки, і хвилюються, що вони не готові, або що партнер — не той, хто їм підходить. Вони можуть припускати, що кращий (ідеальний) варіант досі десь очікує на них, і це, ймовірно, неправда.
Отже, як я зрозумів, що моя дружина — «та сама»? Коли я став на одне коліно та зробив пропозицію, я підозрював, що вона — та єдина. Я був дуже серйозно у цьому переконаний. Я знав, що люблю її понад усе і більше за будь-кого. Але насправді вона не була «тією єдиною», поки ми не одружилися.
Подумайте про те, що робить шлюб. Він духовно перетворює двох людей в одне. Коли ми з дружиною склали обітниці, я став єдиним для неї, а вона — для мене. Через активний вибір та відданість, промовляючи вголос слова, які створили нерозривний зв’язок, ми віддали одне одному наші недосконалі серця. Я довірив їй свою долю і поєднався з нею таким чином, що тепер вона — моя «єдина».
На мою думку, до укладення шлюбу для жінок і чоловіків є багато можливих варіантів. Це не означає, що якщо одні стосунки розпадаються, у Бога немає альтернативи. Бог не хоче, щоб ми були нещасливі, і навіть якщо ми втрачаємо одну хорошу можливість, це не означає, що інших можливостей немає. Правда, що Бог має досконалий план для кожного з нас, і правда, що незалежно від того, що ми робимо зі свободою, яку Він нам дає, незалежно від нашого вибору чи обставин, добрих чи злих, Він використовує все на благо. Він бере наш вибір і формує його у свій досконалий план. Те, що робить будь-якого чоловіка або дружину «другою половинкою», — це те, як пара працює над своєю вірною відданістю; це ризик, на який вони йдуть, щоб довіряти одне одному; це помилки, які вони роблять разом; це жертовна любов, яку вони поділяють, і, зрештою, їхні обітниці.
Я не знаю, чи була моя дружина «тією єдиною» до того, як ми побралися. Все, що я знаю, це те, що я щиро її покохав, вирішив віддати себе їй, і ми разом побудували наше життя. Протягом місяців залицянь я почав довіряти їй і зрозумів, що навіть якщо ми недосконалі, навіть якщо я не знаю, що готує нам майбутнє, шлюб із нею вартий ризику.
Після шлюбу ми разом будували свою долю разом, у спільному житті ставали сильнішими та міцнішими. Сказавши одне одному «так», ми вступили у сакраментальну реальність і настільки безмежне щастя, яке ми ніколи не могли передбачити чи спланувати.
Переклад CREDO за: о.Майкл Ренньє, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
