Україна

Мирослав Маринович: що сьогодні має усвідомити кожен українець?

04 Грудня 2018, 12:52 1028

У дні, коли над Україною нависла небезпека, Укрінформ публікує слова, сказані відомими людьми, моральними авторитетами, яких ви маєте почути.

25 листопада україно-російська війна пішла на новий виток: відтепер уже не лише «іхтамнети» і не лише на суходолі: Росія атакує відкрито і на морі. В такі дні нації, яка воює, дуже важлива підтримка —  не лише зброєю, а й словом. Відтак Укрінформ поставив відомим людям, тим, кого можна назвати моральним авторитетом нації, кілька нагальних запитань: що сьогодні треба усвідомити, про що не має забувати українець; як за умов, в яких вимушена жити Україна, ми все ж таки не втратимо свободу слова і решту демократичних цінностей, даючи водночас гідну відсіч агресору?

Першим надаємо слово українському дисиденту, учаснику Ініціативної групи «Першого грудня», віце-ректору Українського католицького університету Мирославу Мариновичу.

«Ми завжди мали схильність критикувати своїх — спочатку знищуємо свою владу, а потім коримось чужій”

Що має сьогодні усвідомити кожен українець? По-перше, те, що свою свободу і незалежність треба захищати. Треба захищати, тому що ми вже так багато маємо що втрачати. Ми за 20 з лишком років пройшли великий шлях, і було б катастрофічно усе зараз кинути коту під хвіст. Я дуже побоююся того, що буде чергова хвиля втечі з України через загострення війни. Але треба пам’ятати, що нічого безплатно не дається.

По-друге, у цей дуже тривожний час ми усі маємо пам’ятати про самодисципліну. Мене дуже тривожать масові звинувачення всіх і вся в тому, що все, «прошляпили» Україну, влада нічого не робить… Вони грають на користь Росії.

Я не кажу, що влада не робить помилок. Наприклад, вчора мені розповідали, через що проходять наші поранені військові, інваліди у нас в державі, щоб отримати бодай якусь мінімальну допомогу від держави. Це недопустимо! Ми хочемо, щоб наші воїни захищали країну — так захищаймо їх!

Наші багатії з мільярдними мішками… То діліться! Діліться, бо країна в стані війни, країна потребує допомоги. Солдат наш, воїн наш має відчувати, що за ним стоїть ціла держава. І в разі біди уся його родина буде захищена. Це мій крик до влади — треба щось обов’язково змінювати, бо так далі неможливо.

Як за воєнного стану зберегти свободу слова і демократичні цінності? Я лише можу повторити слова Йосипа Зісельса стосовно ситуації в Ізраїлі — з одного боку, країна постійно, багато десятиліть не виходить зі стану війни, а з іншого — там демократія, і свобода преси, і свобода критики. Нам би треба було придивитися до цього досвіду. Зокрема, в стані війни — так,треба вносити певні обмеження в свободу слова. Я, наприклад, не хочу чути в нинішній України висловлювань про те, що з Росією потрібно миритись, йти їй на поступки. Це злочин таке говорити публічно, такого не можна допускати.

З іншого боку, є небезпека, що влада скористається обмеженнями і буде затуляти рота не в тих випадках, коли треба, а в тих, де їй це вигідно. І це теж може стати проблемою. Але хочу нагадати, що в час В’єтнамської війни і в Америці не було повної свободи слова — обмеження були. І цей досвід ми також маємо брати на озброєння. Ми маємо дивитися, щоб ситуація в суспільстві не досягала критичного стану.

Українці завжди мали схильність критикувати своїх. На жаль, така наша історична традиція — ми знищуємо свою владу, а потім коримось чужій. І щоб цього не сталося зараз, потрібно допустити певну міру критичності, так само, як і певну міру самодисципліни суспільства. І цей баланс ми могли б знайти.

Головне, щоб у нас не домінував «партійний принцип». Мені розповідали, що визначні українські політики — прізвища мені невідомі — приїжджають до Америки і на запитання, «чи потрібна Україні військова допомога?», вони відповідають, що «зараз, при цьому керівництві, — не потрібна, але от коли я стану до керівництва — тоді, будь ласка, допоможіть». Оце вже зрада України. Це партійний принцип, особистий принцип, який поставлений вище за загальносуспільний інтерес.

Інші статті за темами

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

pb.ua: 4731 1856 1920 9130

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: