Роздуми над Першим читанням на 21 грудня
Голос мого любого!
Ось він іде,
він стрибає по горах,
по пагорбах скаче.
Мій любий – немов газель
або оленятко.
Он він стоїть за нашою стіною,
крізь вікна заглядає,
крізь ґрати зазирає.
Заговорив мій любий
і сказав до мене:
«Устань, моя люба, моя голубко!
Ходи, моя прекрасна!
Бо ось зима минула,
дощі прогули, прошуміли.
Вже квіти на землі з’явились,
пора пісень настала,
і голос горлиці вже чути
в краю нашім.
Смоківниця бруньки вже виганяє,
і виноград у цвіту пахощі розливає.
Устань, іди, моя люба!
Ходи, моя прегарна!
Моя голубко, у щілинах скелястих,
у сховку стрімкої кручі!
Дай глянути на твоє личко,
дай голос твій почути!
Бо голос твій солодкий,
і личко твоє принадне».
Пісн 2,8-14
Дуже рідко в літургії зустрічаємо уривки з цієї дивної книги, що міститься в каноні Старого Завіту, з Пісні пісень. Чуємо поетичні слова закоханої нареченої, яка відчуває, як її наречений, що перебував далеко, тепер наближається. І почуття близькості наповнює її радістю. Вона чує луну його кроків, відчуває його погляд. Нарешті вона чує його голос. І наречений промовляє про свою любов. Його слова — слова ніжності. Він запрошує її йти за ним, побачитися, зустрітися.
У Новому Завіті взаємини любові між нареченою та нареченим застосовується до Церкви і Христа, до душі й Христа. У цей період Адвенту, коли до Різдва залишаються лічені дні, відчуття близькості Христа, який кохає свої створіння, має заповнювати нас. Вслуховуючись уважно, можемо почути Його наближення, Його прихід, продиктований любов’ю. Наша віра — справа не лише розуму чи волі, але має охоплювати й наші почуття. Бажання зустрітися з Тим, хто нас любить, має приготувати нас до справжньої зустрічі з Ним.
Господи Ісусе Христе, любове моєї душі, прийди якнайшвидше! Нехай Твій голос і Твоя присутність гріють моє серце і наповнюють щораз більше любов’ю!