Сьогоднішній спомин — це не виключно «єзуїтський здобуток» у скарбниці Церкви, як це не раз виглядає нині. Задовго до виникнення Товариства Ісусового цією побожністю відзначалися, наприклад, брати-проповідники (домініканці).
Вже від самих початків існування Ордену Проповідників згадуються численні брати, які мали особливу побожність до «найсолодшого імені Ісус», згадує онлайн-бревіарій Brewiarz. Після Другого Ліонського Собору (1274) папа Григорій Х ввірив домініканцям особливу турботу про розвиток культу Пресвятого Імені Ісус. Особливу заслугу в ширенні цього культу мав блаженний Йоан ВІерчеллійський ((†1283), тодішній Генеральний магістр Ордену.
Діяльність домініканців, підтримана новими формами побожності з боку братів-францисканців, осягнула свою вершину в XIV столітті завдяки праці та писанням видатних проповідників, зокрема блаженного Генріха Сузо (†1366). Ця побожна практика також мала особливе сприяння у проповідництві св.Бернардина Сієнського (†1444) та завдяки розвиткові Братства Пресвятого Імені Ісуса, а цьому значною мірою посприяли домініканці за спеціальним побажанням пап, починаючи з Пія IV.
Сьогоднішній спомин мав власні літургійні тексти вже у XIV столітті, а в подальші століття вони набули поширення в літургії Церкви: 1530 року їх мали францисканці, а під кінець XVII і домініканці. 1721 року в римському календарі (обов’язковому для всієї Церкви) вже було відзначення Обрізання Господнього (1 січня), під час якого згадувалося також надання Дитяткові імені Ісус. У нашому сучасному Римському месалі цей день поступився спомином на користь урочистості Пресвятої Богородиці Марії. «В цей день згадується також надання Пресвятого Імені Ісус). Однак залишилися окремі вотивні Меси про Пресвяте Ім’я Ісус. Також використовується сьогоднішній вотивний офіцій, зокрема під час літургійного відзначення покровителя або титулу храму.
Ось що писав св.Тома Аквінський, у творі «Про людську природу Господа нашого Ісуса Христа» (De humanitate Jesu Christi Domini nostri).
Ім’я Ісус має велику та різноманітну міць
«Був названий ім’ям Ісус». Треба зазначити, що окремим людям завжди надають імена з огляду на якусь їхню властивість або час — так, як дитині надають ім’я святого, в чий день вона народилася, — або ще з огляду на родичів або з приводу якоїсь іншої властивості. Натомість імена, які надаються з Божого натхнення, завжди означають якийсь дар, даром даний з Божої волі тим, кому його надано, так як це сказано до Авраама: «Будеш зватися Авраам, бо Я зробив тебе батьком багатьох народів», а потім до Петра: «Ти Петро – Скеля, і на цій скелі Я збудую мою Церкву». А отже, якщо людині Христу ввірене це завдання благодаті, щоби через Нього всі були спасенні, то названо Його відповідним для Нього ім’ям Ісус, що означає Спаситель.
Треба зазначити, що ім’я Ісус має велику й різноманітну міць. Воно бо є притулком для покутників, ліками для хворих, допомогою для тих, хто бореться, підтримкою для тих, хто молиться, оскільки вділяє прощення гріхів, благодать навернення, перемогу в спокусах, міць і довіру в отриманні спасіння».