Цей документ вважається «наріжним каменем» у відносинах Католицької Церкви з нехристиянськими релігіями; «новим початком», «Великою хартією вольностей», «коперніканською революцією».
Багато хвалебних слів сказано про декларацію «Nostra аetate» («Наш час»), ухвалену 60 років тому — 28 жовтня 1965 року. В отців Другого Ватиканського Собору ця декларація дістала майже стовідсоткову підтримку (96% голосів). У ній Церква підкреслила свою пошану до інших релігій та розпочала з ними діалог і співпрацю.
Тоді навіть казали, що весь Собор оцінюватиметься на підставі цієї декларації.
Кінець ізоляції
Відкритість до інших релігій — одне з найбільших досягнень Другого Ватиканського Собору (1962-1965). Ключем до згаданої декларації, короткої за обсягом, є твердження:
«Католицька Церква не відкидає нічого з того, що є істинним і святим у цих релігіях. Вона зі щирою повагою розглядає ті способи дій і життя, ті правила і вчення, які, хоч і значно відрізняються від того, чого Вона дотримується і чого навчає, все ж таки нерідко кидають промінь істини, який просвітлює усіх людей. Вона проголошує і зобов’язана невпинно проголошувати Христа, який є ‘путь, істина і життя’ (Йн 14,6), в якому люди знаходять повноту релігійного життя і в якому Бог примирив усе з собою» (NA 4).
Цими словами «Nostra аetate» поклала край довгій ері ізоляції та ворожнечі.
Це одна з найкоротших і найбільш обговорюваних декларацій Собору; мало які тексти зіткнулися з такою запеклою критикою. Документ містить позитивні твердження щодо буддизму та індуїзму. Однак насамперед він закликає католиків порозумітися з найближчими до них монотеїстичними релігіями, тобто які визнають одного Бога: іслам, а передовсім — юдаїзм.
Спротив арабів
Папа Йоан XXIII (1958–1963) спочатку планував для Собору тільки декларацію про юдаїзм. Однак через опозицію арабів вона не була доведена до завершення; натомість включена як підрозділ до остаточної, ширшої версії. Щодо відносин із євреями, «Nostra аetate» стала «історією успіху» — як наголошує кардинал Курт Кох, префект ватиканського Дикастерію сприяння християнській єдності, нагадуючи, що «юдаїзм є основою християнського самоусвідомлення».
Ще у вересні 1960 року — за два роки до початку Собору — Йоан XXIII доручив німецькому кардиналові Августину Беа підготувати декларацію про внутрішні відносини між Церквою та народом Ізраїлю. Це повністю була особиста ініціатива Папи; проте на початку 1960‑х голоси, що закликали до нової, позитивної оцінки взаємовідносин між християнством та юдаїзмом, лунали дедалі голосніше.
Через недбалість журналіста, що надрукував конфіденційну розмову як інтерв’ю, арабські держави дізналися про заплановану декларацію на тему юдаїзму і відреагували рішучим втручанням. Їх налякало, що такий крок Ватикану може привести до міжнародного піднесення Держави Ізраїль — чого арабський світ надалі не сприймав.
Навіть серед самих Отців Собору виникла неочікувана опозиція — з боку єпископів арабських країн. Вони побоювалися, що соборна декларація, яка стосуватиметься лише євреїв, зашкодить християнам тих держав, які зберігають ворожість до Ізраїлю. Від початку серед Отців Собору сформувалась невелика, але дуже войовнича група, яка виступала (з богословських міркувань) проти відновлення відносин між Католицькою Церквою та юдаїзмом, а в ширшому розумінні — зі світовими релігіями.
З 1962 року вирували дискусії щодо різних пропозицій. Справжнім поворотним моментом стало історичне паломництво папи Павла VI до Святої Землі в січні 1964 року. У той час Єрусалим іще був розділений.
Папа Павло VI і патріарх Афінагор, 4 січня 1964 року.
Діалог як основа
Декларація «Nostra аetate» підкреслює те, що у Церкви спільне з іншими релігіями, — не применшуючи власного права на істину. Християн, євреїв та мусульман заохочено розв’язувати взаємні непорозуміння шляхом діалогу.
Дві ключові теми у цьому документі згадано тільки начерком: засудження антисемітизму, поєднане з визнанням Церквою своєї провини як співучасника. Ще одна важлива тема — що Церква ніколи не повинна забувати коренів своєї віри, які виводяться з Ізраїлю. Християни мають тісніші стосунки з юдаїзмом, ніж із будь-якою іншою релігією.
Засудження антисемітизму
Отці Собору однозначно ствердили, що євреїв як націю не можна вважати колективно винними у стражданнях Ісуса. Також зі Святого Письма не можна зробити висновок, що Бог євреїв відкинув.
Вони наголосили, посилаючись на Святе Письмо, що євреї продовжують бути улюбленими Богом, який обрав їх за безповоротним покликанням. Церква однозначно виступає проти всіх форм антиюдаїзму й антисемітизму: «Церква, яка засуджує всі переслідування, спрямовані проти будь-якого народу, пам’ятаючи про свою спільну спадщину з євреями, засуджує — не з політичних причин, а натхнена релігійною любов’ю Євангелія — акти ненависті, переслідування та прояви антисемітизму, спрямовані проти євреїв у будь-який час і будь-ким».
Читайте також:
Антисемітизм і християнство: чи сумісні вони?
Наступні папи не раз підкреслювали та поглиблювали ці заяви 60‑річної давності. Святий Йоан Павло II беззаперечно «розтопив лід» у католицько-єврейському діалозі, а Бенедикт XVI послідовно повторював єврейським делегаціям, з якими зустрічався, що для антисемітизму абсолютно немає місця в Церкві. Франциск, своєю чергою, нагадав, що християнин за своєю природою не може бути антисемітом, оскільки християнство має єврейське коріння.
З повагою до магометан
Щодо ісламу, в декларації зазначено: «Церква з пошаною ставиться також до мусульман, які почитають єдиного Бога, живого й сущого, милостивого і всемогутнього, Творця неба і землі, який промовляв до людей і настановам якого, навіть таємним, вони стараються всією душею коритися, як корився Авраам, що на нього мусульманська віра радо покликається (…) І хоча протягом століть між християнами та мусульманами поставало багато непорозумінь і ворожнечі, Священний Собор закликає всіх людей, щоб вони, забувши минуле, щиро вправлялись у взаємному порозумінні, спільно берегти і плекали для всіх людей соціальну справедливість, моральне благо, мир і свободу» (NA 3).
На завершення Отці Собору наголошують:
«Церква відкидає як такі, що є чужими духові Христа, будь-яку дискримінацію або переслідування людей, заподіяні за їхнє походження чи колір шкіри, соціальний стан чи релігію» (NA 5).
фінансово.
Щиро дякуємо!
