22 січня 1919 року, рівно через рік після проголошення незалежності Української Народної Республіки, о 12.00 на Софійській площі у Києві було урочисто оголошено про об’єднання Західно-Української Народної Республіки і УНР в єдину державу.
Після поразки Листопадового повстання у Львові, яке стало початком Польсько-української війни, уряд Західно-Української Народної Республіки в кінці листопада 1918 року направив до Києва голову Державного секретаріату Костянтина Левицького та міністра внутрішніх справ Лонгина Цегельського для переговорів із гетьманом Скоропадським про надання ЗУНР допомоги у війні з поляками.
Делегація ЗУНР прибула до Фастова 30 листопада, коли той вже був зайнятий військами Директорії і, змінивши наміри, провела переговори із керівниками антигетьманської опозиції, за підсумками яких наступного дня підписала угоду про допомогу Українській Галицькій армії матеріалами та озброєнням і попередній договір про майбутнє об’єднання ЗУНР та УНР в єдину Українську державу. Договір був затверджений Українською Національною Радою 3 січня 1919 року у Станіславі (нині — Івано-Франківськ).
16 січня 1919 року до Києва виїхала делегація ЗУНР на чолі із заступником президента Левом Бачинським і 18 січня провела спільну нараду з членами Директорії і Ради Народних Міністрів, на якій договір про об’єднання ЗУНР і УНР був повністю схвалений. 22 січня 1919 року на Софійській площі у Києві за присутності кількох тисяч людей, членів Директорії на чолі з Володимиром Винниченком, уряду УНР, делегації ЗУНР і духовенства Української Православної церкви на чолі з архієпископом катеринославським Агапітом, Лонгин Цегельський зачитав ухвалу Української Національної Ради про об’єднання, після чого Федір Швець зачитав відповідний універсал УНР.
Проголошення Акту Злуки українських земель на Софійській площі в Києві. 22 січня 1919 року
Того ж дня до складу Трудового Конгресу України (законодавчий орган Директорії) були включені 48 делегатів ЗУНР і 23 січня 1919 року він одноголосно ратифікував угоду про входження ЗУНР до складу УНР як «Західної області Української Народної республіки» (ЗО УНР) з правами територіальної автономії. Державний секретар закордонних справ ЗУНР Цегельський став першим віце-міністром закордонних справ українського уряду і з ним мали узгоджуватися всі рішення щодо взаємовідносин з Польщею, Чехословаччиною і Румунією, а президент ЗУНР Євген Петрушевич увійшов до складу Директорії.
Злиття урядів, армій, законодавчих органів УНР та ЗУНР було відкладене до скликання Установчих зборів об’єднаної України, проте воно так і не відбулося: 20 грудня 1919 року Акт Злуки був денонсований диктатором ЗУНР Євгеном Петрушевичем, коли стало відомо, що голова Директорії Симон Петлюра під час підготовки до підписання Варшавського договору погодився на встановлення українсько-польського кордону по ріці Збруч, що означало відмову від територій Галичини, Західної Волині, частини Полісся, Лемківщини, Підляшшя, Посяння і Холмщини з українським населенням понад 11 мільйонів чоловік.
На знак пам’яті про Акт Злуки з 1999 року 22 січня відзначається офіційно як День соборності України.
Володимир Лук’янюк, Цей день в історії