Кілька років тому я пропонував молоді, щоб, дивлячись на своє відображення у дзеркалі, вони вголос вимовили фрагмент одного псалму. Багато хто не зумів — слова застрягли у них в горлі.
Вони ніяк не могли повірити, що це їх стосується. Вони себе бачили зовсім інакше.
Про смаки не сперечаються. У цьому ствердженні — незаперечна істина, однак інколи ми виявляємо в собі здивування, довідавшись, що той чи отой вибрали собі за партнерку життя таку чи отаку дівчину. Часом запитуємо: «І що він у ній знайшов?» Вочевидь це діє також і в інший бік, і тоді ми можемо замислитися, а що та дівчина знайшла в отому хлопцеві.
Отож ми бачимо світ по-різному, різні речі визнаємо важливими і різні люди нам здаються привабливими. Бог також дивиться на світ, на людину, на нас. І Його погляд, Його очі відмінні від наших. Скажу більше, вони ДУЖЕ відмінні від наших.
Я б хотів зараз відсунути вбік цілий світ, політику, суспільство і все, що з нами в цім житті стається. Залишаю також таші людські, ті найбільш особисті вибори, через які ми хочемо прожити життя з цією, а не іншою людиною, або живемо самі.
Я б хотів затриматися тільки над одним: над тим, як ми бачимо й оцінюємо… самих себе.
Розпочну з фільму. Може, хтось бачив. «Красуня на всю голову». Пересічна дівчина з чималими комплексами щодо свого вигляду, а зокрема — безсумнівної власної ваги, так прагне змінити свій вигляд, займаючись у тренажерній залі, аж тренажер-велосипед цього не витримує і розвалюється під нею. Дівчина падає і сильно вдаряється головою. Коли повертається до притомності — їй починає здаватися, що вона абсолютна і видатна красуня. Вона залишається собою, має ті самі кілограми, але бачить себе зовсім інакше. І що? І її життя починає змінюватися.
Комедія як комедія, а от її думка цілком мудра. Від того, як ти бачиш себе, залежить твоє життя. А, власне кажучи… як ти себе бачиш?
Кожен з нас — інакший, і напевно різнитимуться наші самооцінки. Мені, однак, здається, що дуже часто це буде сильно занижена оцінка, викривлена і явно несправедлива. Легше знайти в собі вади, ніж переваги. Легше сказати щось погане про себе, ніж добре. В нас так багато невпевненості, почуття слабкості, малоцінності, непридатності…
Спробуйте провести експеримент.
Станьте перед дзеркалом і подивіться на своє відображення. Не зосереджуйтеся на деталях, а просто спробуйте побачити себе і якусь хвилину на себе подивитися. І що? Ви любите того, хто там? Він/вона вам подобається? Зробіть цей експеримент!
Кілька років тому я запропонував молоді на оазі, щоб, дивлячись на своє відображення у дзеркалі, вони голосно промовили рядок із псалму: «Хвалю Тебе, що сотворив мене так дивно» (Пс 139,14). Багато з них не змогли цього, слова застрягали в них у горлі. Вони ніяк не вірили, що це може бути правдою. Вони себе бачили інакше.
Ми собі не подобаємося. Ми собі не довіряємо. Не любимо себе. Чи слушно? Не завжди.
Вочевидь ми завжди можемо знайти в собі слабкості та гріхи. Я зовсім не закликаю до того, щоб ними легковажити або їх проминати. Ідеться про щось більше, а радше — про щось глибше: про прийняття себе самого як особи, помічення своєї цінності й винятковості. Зрештою, нас запланував і створив Бог!
Він добре нас запланував і створив без недоліків. «Дивно створив». Чи ми це бачимо? Певна річ, ні. Ну або принаймні недостатньо чітко. Чи від цього є ліки? Так, є. Треба впасти з тренажера і добряче врізатися головою. Встаєш — і ти… прекрасний.
Перш ніж ви це спробуєте, поспішу уточнити, що це метафора. Велосипед — це наше життя. Тиснеш на педалі, ніби їдеш під гірку, преш уперед. Піт заливає очі, але ти не здаєшся. Треба тиснути на педалі, треба їхати, треба вперед. Отож — ні, не треба. Інколи щось таке станеться, звільниш темп, зупинишся. Хвороба, аварія, смерть близької людини. Твій «велосипед» розсиплеться.
Він не мусить розвалитися. Можна просто спинитися і зійти. Є такі, хто це вміє. Поїхати на реколекції, пережити адорацію в храмі, помолитися ревніше, ніж зазвичай. Сходить із велосипеда також той, кого на побожність не вистачає або він не має переконання щодо таких речей. Однак хтось такий здатен заварити собі ранкову кавку, сісти у зручне крісло і, нікуди ще не поспішаючи, запитати самого себе: «Навіщо я живу?»
А що означає, що треба добряче гепнутися головою? В цій частині вже не метафора. Треба насправді «дати собі по голові». Тільки вибрати для цього відповідне знаряддя. Треба добре «вклеїти по мізках» Святим Письмом. Тобто послання Біблії, Слово Боже має дістатися до нашої голови і нашого серця і вдарити своїм посланням просто в нашу серцевину.
Якщо все життя твої близькі і все оточення тебе переконували, що ти невдаха, лінтюх і нещастячко, то ти в це мимоволі віриш. Але не вір людям — вір Богу, а Він каже щось зовсім інакше! Читаючи Біблію, ми відкриваємо, що Бог про нас думає. Відкриваємо, як Він нас бачить, як Він на нас дивиться. Вся ця довга проповідь була вступом до того, щоб повернутися до Першого читання і ще раз перечитати його фрагменти. Але так, щоб вони нас вдарили по голові, щоби в нас затрималися.
Я хочу повернутися до цього читання, щоби переконатися, що ти почав дивитися на себе так, як тебе бачить Бог. Ще раз: переконатися, щоб ти почав дивитися на себе так, як тебе бачить Бог.
А як Він дивиться? Що бачить? «І зватимуть тебе вже новим ім’ям, яке виречуть Господні уста. Блискучою короною в руці Господній будеш, царським вінцем у долоні Бога твого. Не зватимуть більше тебе: “Покинута”, не зватимуть твою землю: “Полишена”, а зватимуть тебе: “Моя у ній утіха”, а твою землю: “Заміжня”, бо Господь тебе уподобав, і земля твоя матиме чоловіка. І як одружується хлопець з дівчиною, так твій Будівничий одружиться з тобою. Як наречений радіє нареченою, так Бог твій радітиме тобою» (Іс 62,2b-5).
Подивись у дзеркало й побач, і зрозумій, хто ти: «блискуча корона в руці Господній», «царський вінець у долоні Бога твого». Бачиш це? Побач!
о.Збігнєв Мацеєвський, Вінниця
Фото: Roberto Delgado / Unsplash)
фінансово.
Щиро дякуємо!
