Зцілений… плювком

Роздуми над Словом Божим на п’ятницю V звичайного тижня, рік І

З цього фрагменту Євангелія перед нами зразу ж постає образ глухого і німого чоловіка. Його підводять до Ісуса і просять Його навіть не зцілити, а «покласти на нього руки свої». Звісно, цей доторк у людей, які привели інваліда, асоціювався зі зціленням, але вони про це не сказали. Чи не здається вам, що ми також можемо настільки захоплюватися «інструкціями для Бога», що суть справи губиться навіть для нас? Ми маємо таку чітку картину зцілення, так звично маніпулюємо Богом, що про саме зцілення вже забуваємо сказати. Настільки зосереджені на зовнішньому — доторк руки, що втрачаємо сенс — зцілення.

Звичайно, за глухого і німого мали просити інші. Але, здається, і в нашому житті (чи в житті близьких людей) є ті, кому комфортніше бачити нас глухими й німими, щоби мати змогу все за нас вирішувати. І це не надінтерпретація, бо ці ж прохачі навіть за Бога вирішили, що саме Він має зробити для зцілення! Хтозна — може, чиясь сьогоднішня емоційна або духовна глухота чи німота це наслідок того, що він мав надміру турботливих батьків, які все й завжди просили за нього. Це не надінтерпретація ще й з іншого боку: Ісусові, щоби зцілити таку людину, треба було відвести її подалі від інших, подалі від тих, які завжди і всюди його турботливо супроводжували по життю. Має настати момент, коли між мною та Ісусом не буде нічого й нікого.

Прекрасний образ зцілення! Ісус, якщо абстрагуватися від Його особи та результату Його дій — зцілення, поводиться ну просто як гопник: плює, пальцями тикає у вуха. Зі сторони це може виглядати як знущання. Як приниження. Чи хотіли би Ви бути зцілені плювком в обличчя? Облиште зараз занадто духовні пояснення, а просто спробуйте уявити цю картину і поставити себе на місце глухонімого. Чому Ісус так зробив? Це таємниця. Можна лиш конструювати здогадки. Цей інвалід був настільки цупко спакований у кокон турботою тих людей, які привели його, які просили про нього, які, можливо, просили й вирішували за нього завжди, — що Ісус лише брутальним жестом міг прорвати цей кокон.

Можна придумувати іще багато пояснень такого дивного зцілення, а реальним залишається сам факт зцілення. Можливо, в нашому житті відбувається щось подібне — брутальне, відразливе. Ми сприймаємо це виключно як насильство і приниження. Хтозна, можливо, нам варто ще раз прочитати цей текст і в усьому цьому побачити Ісуса, який поруч і який зцілює.