З нагоди Року святості подружжя та сім’ї, що триває в Римо-Католицькій Церкві в Україні, продовжуємо цикл матеріалів про покровителів подружжя з Літанії до захисників святості, єдності і нерозривності подружжя.
Сьогодні до вашої уваги — love story старозавітніх Ісаака і Ревеки.
Обставини створення цього подружжя — це біблійний образ того, як чоловік шукає жінку у вірі. Не просто бере першу-ліпшу, яка йому подобається, але шукає жінку, згідно з Божою волею, з вірою в те, що тільки з цією жінкою, яку передбачив для нього Небесний Отець, він буде щасливий. З іншого боку — ми бачимо і приклад готовності жінки: йти в далекий, невідомий їй край, куди її покличе Боже Провидіння.
Про найвідоміший епізод з життя Ісаака, про якого більше говориться як про сина Авраама і батька Якова, ніж про самостійну постать — принесення його в жертву Авраамом, — сказано раніше. Після того, як Господь, побачивши віру Авраама і послух Його волі, залишив живим його сина, престарілий батько — на той момент уже вдівець — проявляє турботу про свого нащадка. Він кличе відданого слугу Еліезера і наказує відправитись у Харан, на його батьківщину: «Я заклинаю тебе Господом, Богом неба й Богом землі, що не візьмеш ти моєму синові жінку з дочок ханаанян, серед яких я перебуваю, а підеш у мій край, до рідні моєї, і візьмеш жінку синові моєму Ісаакові» (Бут 24, 3-4). Чому Авраам не хоче для свого сина дружини-ханаанянки? Мабуть, тому, що отримав від Бога обітницю, що в його потомстві благословляться народи, а одруження його сина з язичницею (адже ханааняни вірили в інших богів, аніж Того, Хто явися Авраамові) цій обітниці суперечило. В той же час Авраам застерігає слугу, щоби в жодному разі й за жодних обставин його син не залишився в Харані. Адже це суперечило б іншій Божій обітниці — про те, що земля, на якій Авраам оселився як чужинець, належатиме його потомству.
Передана на сторінках Старого Завіту розмова між Авраамом та Еліезером (Бут 24, 1-9) показує: слуга усвідомлює складність отриманого завдання. Авраам обіцяє, що Господь пошле перед ним свого ангела. Та й сам Еліезер, не покладаючись на себе, прийшовши в Харан, звертається по допомогу до Господа: «Господи Боже мого пана Авраама! Пощасти мені сьогодні, молю, і вчини милость моєму панові Авраамові. Ось я стою коло джерела води; дочки горожан виходять брати воду. Нехай дівчина, якій я скажу: Нахили, з ласки, твій жбан, щоб я напився, а вона скаже: Пий! Я ще й верблюдів твоїх понапуваю, — буде та, що її ти призначив слузі твоєму Ісаакові, і я по тому знатиму, що ти вчинив милость із моїм паном» (Бут 24, 12-14). Сталось, як він просив: «дівчина прегарна з виду» (Бут 24,16), в якої він попросив напитися, сама, без його прохання, згодилась набрати води для його десяти верблюдів. Хто бував у країнах Центральної або Східної Азії і знає, скільки п’ють верблюди, може уявити, як їй довелось потрудитися! Потім, прийнявши подарунок, вона сказала, що в її домі знайдеться місце йому для ночівлі. Це була Ревека, онучка Авраамового брата Нахора.
І в її домі Еліезер викладає її батькові Бетуелу і братові Лавану справу, заради якої прийшов. «Від Господа пішло це діло. Не можемо тобі нічого сказати. Оце Ревека перед тобою. Візьми (її) і йди, і нехай вона буде жінкою синові твого пана, як це присудив Господь» (Бут 24, 50-51), — почув він у відповідь. Дію Божого Провидіння побачили й вони. Отримавши благословення від батька і брата, Ревека вирушила туди, де на неї чекало щастя, приготовлене Богом. Звісно, перш ніж вирушити, Еліезер багато розповідав і про родину свого пана, і про місця, де вони живуть. Але, хай там як — і кожний з цим погодиться, — зовсім непросто було їй вирушити туди, де вона ніколи не була, щоб назавжди пов’язати своє життя з чоловіком, якого ніколи не бачила і про якого тільки-но вперше в житті почула.
Ревека вирушила. Було це проявом безрозсудної сміливості? Чи вабила її романтика пригод? Навряд чи жінкам того часу це було притаманне. Набагато більше їм була притаманна покора. Вирушаючи в дорогу з Еліезером, Ревека виявила покору. Не пасивну покору сліпій долі, проти якої нічого не вдіяти, а покору Божій волі. Ту покору, яка спирається на безмежну довіру до Бога і впевненість у тому, що приготоване Ним — найкраще.
У цій довірі та впевненості Ревека не помилилась. «Тоді ввів її Ісаак у шатро Сари, своєї матері, і взяв він Ревеку та й стала вона йому за жінку. Він же полюбив її, і було це для нього розрадою після смерті матері своєї» (Бут 24,67). Тоді Ісаакові було сорок років. Ревека довгий час була безплідною, але Ісаак не взяв собі другої жінки (багатоженство в ті час не було заборонено і не вважалось аморальним) ані наложниці. Він із довірою молився до Бога, і Господь почув його молитви. Ревека зачала, причому — відразу двійню. І відчула, що її діти б’ються вже в утробі. «Господь же сказав їй: Два народи в твоїм лоні, два народи розділяться з твого лона. Один буде від другого сильніший. Старший буде молодшому служити» (Бут 25,23).
Народженням дітей завжди приносить зміни в життя батьків. Тим більше — первістків. Ісаак із Ревекою не стали винятком. Ісаак більше полюбив старшого сина Ісава — мисливця, якого приваблювали небезпечні пригоди. Ревека — молодшого Якова: домашнього хлопця, яких зазвичай називають «мамусиними синочками». І щоби саме він, а не Ісав, отримав батьківське благословення, Ревека підмовляє сина обманути батька, скориставшись тим, що постарілий Ісак уже погано бачив. Це вдалось, і Яків отримав благословення, яке батько хотів переказати Ісавові: «Нехай народи тобі служать і племена приклоняться перед тобою. Будь володарем над братами твоїми, й сини матері твоєї нехай приклоняться перед тобою. Проклятий хай буде, хто тебе проклинає, а благословен, хто тебе благословляє!» (Бут 27,29). Сталось так, як Господь промовив Ревеці під час її вагітності.
Про подружжя Ісаака і Ревеки писали різні автори. Розповідь про них є і в книзі Роберта Стренда «Готові на все. Жінки Старого Завіту». Слова, винесені в назву книжки — «Готові на все», — якнайкраще характеризують Ревеку. Вона була готова залишити все і йти туди, куди вестиме її Провидіння. Готова на все, готова навіть обдурити чоловіка і тим навчити сина обдурювати інших, аби лиш коханий синочок отримав благословення від батька… і щоби сповнився заповіт Господа. В першому випадку ця готовність виходила з безмірної довіри Богу. В другому в основі її «готовності на все» лежала нездорова прив’язаність до сина.
Звісно, усі ми — люди, і кожна людина має право на симпатії та антипатії. Але чи можна вважати виправданою таку прив’язаність матері до однієї дитини, від якої страждає інша? І цей вчинок Ревеки показує, що не була вона ні якоюсь особливою, ні супер-праведницею. Була звичайною жінкою, мала свої слабкості. Допустила падіння, але й прийняла його наслідки. Адже Ісав зненавидів брата і мав намір його вбити. Щоб урятувати улюбленого сина, Ревека відправила його до свого брата Лавана. Більше вони ніколи не побачились…
Ісаак прожив сто вісімдесят років і був похований у печері на полі Махпела, де були поховані і його батьки — Авраам і Сара. Там же була похована і Ревека. Про час її смерті докладно не відомо.
фінансово.
Щиро дякуємо!
