Україна

Фонд Іво Хелорі в Одесі. Як юрист «у золоті й іномарках» став радісним францисканцем

15 Лютого 2019, 17:16 2512 Ірина Голяєва

 

Офіс цього Благодійного фонду розташований поруч з одеським кафедральним собором Успіння Пресвятої Діви Марії (вулиця Катерининська, 33). І це не «випадковий збіг». Як не випадково й те, що фонд має ім’я Святого — Іво Хелорі.

Засновник фонду Володимир Боштан — брат із Францисканського Ордену Світських, склав перші обітниці, юрист. У напрочуд затишному, не зовсім звичайному (про це ще поговоримо) офісі фонду ми розмовляли про те, як нас веде Божа воля — щоби в один, воістину прекрасний, момент привести саме туди, де будемо почуватися в гармонії з собою та світом. Туди, де будемо на своєму місці…

 

«Я — син Божий»

— У моєму житті були події, яким я спершу не надавав великого значення, але коли задумався… В дитинстві ми з хлопцями гуляли у дворі, а поруч були голуби. Я сказав, що можу пройти між ними й вони не злетять. І я пройшов, а голуби як клювали, так і продовжували клювати. А коли хлопці запитали, як мені це вдалося, я відповів: «Це тому, що я син Божий». Не знаю, чому тоді я так сказав…

З дитинства я сам ходив до православної церкви при чоловічому монастирі на Дачі Ковалевського (ми жили поруч). Батьки тільки двічі на рік ходили — на Великдень і на Різдво, — тому що «так треба». Я купував у церкві ладан, приносив його додому, клав у ложку, нагрівав над газовою плитою, ходив так по квартирі й мені це дуже подобалося… Всі сміялись і казали: «Тобі треба батюшкою бути».

А ще були сни. Коли я вже працював юристом при церкві, за короткий період бачив кілька дивних снів. Перший — про те, як Йоан Павло ІІ поставив мені хрестика на лобі. Буквально через тиждень те ж саме зробив наш настоятель отець Юзеф Павлюк. А коли я готувався до постулату у Францисканському Ордені Світських, наснилося, що я запалюю свічку. Вона добре запалала, а я невдовзі прийняв постулат. Потім двічі наснилися троє білих голубів, зачинених у темній кімнаті. Я випустив їх, і вони відлетіли. Можна надавати чи не надавати значення таким снам, але…

Були події, які кардинально змінили мене, і завдяки ним зміцнилася моя віра. Це зустріч із безхатченком рано-вранці на Тираспольській вулиці. Поки я роздумував, дати йому грошей чи ні, він буквально зник, встигнувши сказати мені: «Я все зрозумів». Але ж саме цього ранку ми з дружиною читали уривок з Євангелія про те, як Ісус промовляє до учнів: «Коли я був голодним, ви не нагодували мене…» Вдень я тільки про це й думав. Увечері, повертаючись тією ж дорогою, шукав того чоловіка, але його там не було… Цього ж дня, коли я їхав у маршрутці додому, одній дівчині стало погано і вона вийшла. Я поїхав далі й раптом усвідомив, що це другий раз, коли я і не спробував допомогти людині, хоча й міг. Ці два випадки мене дуже стривожили.

Наступного дня я пішов до єпископа Броніслава Бернацького і розповів цю історію. Єпископ мені розповів про лицаря, який віддав свій плащ біднякові. Тобто якщо є можливість дати тому, хто просить в ім’я Ісуса Христа, то можна дати.

Напередодні до мене в офіс Юридичної клініки при Християнському університеті звернувся по допомогу чоловік, про якого мені говорили недавно колеги-журналісти. І я вирішив, що допоможу йому: і за того волоцюгу, і за дівчину в маршрутці. Увечері цього ж дня я йшов додому і майже на тому ж місці, де зустрів безхатченка, побачив іншого — і підійшов до нього, щоб дізнатися, чого він потребує. Виявилося, він загубив паспорт і потребував правової консультації. Він просив у мене грошей, я дав йому п’ять гривень — останні на той момент гроші, які відклав на проїзд. Віддав — і вирішив, що піду додому пішки, як покарання за те, що не допоміг людям у той момент, коли вони потребували, а в мене була можливість. Але потім згадав, що ще на картці є гроші…

Ці випадки багато чого мене навчили. І коли в Адвент позаминулого року я зустрів у «Макдональдсі» дівчину без постійного місця проживання — вже без вагань запропонував їй свою допомогу.

 

 

Робота біля Ісуса

…У мене добра освіта, я працював у різних організаціях, знаю собі ціну, можу заробляти великі гроші, але певної миті запитав себе: а чи треба це мені, чи принесе це щастя, чи буду я корисний людям?..

Я почав працювати, ще навчаючись в інституті МВС — представляв інтереси біженців, очолював Юридичну клініку. Це був плідний період початку професійної діяльності — поєднання теорії та практики. Після закінчення інституту свідомо пішов працювати в комерційну структуру, потім, на запрошення, повернувся в інститут, звідки пішов на посаду юриста в Ширяївський виправний центр.

А одного разу… Я молився у грецькому Свято-Троїцькому храмі й просив Господа, щоб дав мені роботу біля Ісуса. І щойно вийшов із храму, як зустрів знайомого — директора «Карітас-Спес-Одеса» Олександра Мардинського, який сказав, що в храмі на Катерининській потрібен юрист. І це зразу після того, як я до Господа звернувся! Я тоді був у духовному світлі, але практикуючим католиком ще не став.

Усю красу, віру, правду Католицької Церкви я пізнав через єпископа Броніслава Бернацького. Я подивився на нього і сказав: «Оце віра, оце любов, доброта!» Все, що є в Церкві, насправді є в ньому. Це перший єпископ, із яким я познайомився, і перша людина, що відкрила мені глибини віри.

Я почав працювати і в «Карітас-Спес-Одеса». Там надавали безкоштовну юридичну допомогу і я отримував задоволення від того, що можу професійно допомогти нужденним. Працюючи юристом у храмі і в «Карітасі», я почав пізнавати віру, практикувати, ходити на недільні Меси з дружиною. Ми почали читати Біблію, Євангеліє — входити в цей духовний світ. Наші діти хрещені в Католицькій Церкві, ходять на катехезу. Вони отримують те, чого не отримав я; вони вже «справжні католики», які, ніби губка, «поглинають» віру. І я щиро радий, що став посередником між Церквою і моїми батьками, братом, моїм оточенням — показую інше життя, шлях до спасіння. показую, що змінюватися можна, і як саме можна змінюватися.

Зараз уже батьки вітають нас із Різдвом, Великоднем, іншими католицькими святами, вони до цього психологічно готові. І це теж євангелізація, моя особиста місія в духовному розвитку моїх рідних і близьких.

Нести благу звістку спасіння, любові, правди й віри в оточенні правознавців — теж один із місійних шляхів мого покликання.

 

Святі покровителі

Коли я почав пізнавати католицьку віру, то, як юрист, зацікавився, чи є якийсь святий — покровитель юристів? Пошуки привели мене до святого Іво Хелорі, який мене вразив. Знайомлячись із духовною спадщиною святого Іво, я дізнався, що він був світським францисканцем — терціарієм. Починаю дізнаватися, хто такі францисканці, чому він був терціарієм. І це ще більше поглибило в мені католицьку віру. Я прийшов до святого Франциска, а він — як другий Ісус… Я дізнаюся, що в Одесі є спільнота світських францисканців, став ходити на їхні зустрічі. Отак через віру я дізнався про святого Іво, через нього — про францисканців, і зараз я — францисканець після перших обітниць. І святий Франциск мене веде. А Діва Марія не покидала мене і перебувала завжди поруч — як мама.

2009 року я з колегами створив громадську організацію «Соціально-правова допомога», яка виконувала міжнародні проекти. Ми проводили тренінги для адвокатів у катедрі — була надія, що люди, опинившись у храмі, зацікавляться й залишаться… «Соціально-правова допомога» з 2009 по 2016 рік провела багато консультацій. Я реалізовував себе професійно, і це мені подобалося, давало певну енергію. Паралельно працював у комерційних структурах — і за рахунок багатих ми допомагали бідним. Так само робив святий Іво. «Соціально-правова допомога» та комерційні структури працювали в тандемі, але з часом я почав розуміти, що не можна служити і Богові, й мамоні. І що більше я пізнавав святого Франциска, то більше поривав зв’язки зі світом соціальним і комерційним. Забажав не просто відмовитися — відректися від перспективних посад, великих гонорарів, від усього, що може мене погубити в процесі пошуків себе і радості для душі. А в Святому Письмі сказано: «Хто хоче спасти свою душу, той погубить її, а хто погубить душу свою заради Мене, той знайде її».

Я зрозумів: моє покликання — не в тому, щоби працювати в крупній компанії, заробляти великі гроші. Вони б мене стовідсотково зіпсували. Були періоди, коли не було грошей, і я чомусь був спокійний і перебував у почутті достатку і благополуччя — я був щасливий. Коли є гроші, починаєш думати про речі, які тобі насправді не потрібні. Розвиваються зарозумілість, гординя, велич і все, що з цим пов’язане. І поступово я відмовляюся від «Соціально-правової допомоги», від роботи в комерційних структурах, припиняю свою діяльність адвоката і директора ТОВ «Інвестросткапітал», яке створив для отримання прибутку. Зараз я намагаюся зосередитися на роботі фонду й бачу себе тільки у фонді. Інакше я не зможу повноцінно реалізуватися.

…Минулого року я вирішив виїхати з сім’єю за кордон. Захотів ще коли був в Америці та Європі. Але після повернення з паломництва до Божої матері Летичівської все кардинально змінилося, — за що я дуже вдячний о.Юзефу Павлюку. В мене відкрилося друге дихання, захотілося, щоби фонд почав повноцінно працювати. І я залишив ідею виїхати, бо зрозумів, що це буде зрадою святого Іво. Я не міг просто так залишити францисканську спільноту і своє покликання. Я «заручився» з орденом, я прийняв Іво. І зрозумів, що, все ж таки, покликання моє — бути тут, робити для людей те, що я почав, те, що в мене добре виходить.

 

 

 

Ми займаємося духовним зціленням

Мета нашого Благодійного фонду святого Іво Хелорі — змінити формат благодійності, піти від матеріальної складової та перейти до духовної. Це ключовий принцип. Адже якщо ми зосередимося на матеріальному, то нічим не будемо відрізнятися від інших благодійних організацій. То ж навіщо створювати ще одну таку? — краще запропонувати свою допомогу вже наявним.

У чому ж полягає благодійність духовна?

Перше. Ми розглядаємо як благодійність турботу про правову культуру — не тільки парафіян, а й усіх, хто до нас звертається. І ця допомога надається безоплатно. Це консультації, підготовка різних юридичних документів, досудова медіація, досудове врегулювання спорів і конфліктів — сімейних, між родичами. Бізнес-конфліктами між партнерами ми не займаємося: ми рятівники душ.

Друге. Це духовний розвиток особистості. Наш Благодійний фонд є посередницькою організацією між людьми і Церквою. Часто буває, що людина не може зважитися зайти до церкви… А ми займаємося духовним розвитком, патронатом, зціленням. Воно полягає в проведенні духовних конференцій, пов’язаних із проблемами сім’ї, стосунками між рідними та близькими. Ми робимо акцент на сім’ю, тому що 2019-й оголошено Роком святості подружжя та сім’ї. Від того, чи буде сім’я міцною, надійною, культурною, розвиненою духовно, залежить благополуччя нашої країни. Якщо ми візьмемо нехристиянську сім’ю і християнську, це будуть різні сім’ї. У першій — немає поваги одне до одного, відповідальності за свої вчинки, а в християнській — є. Це тому, що невіруючі люди до кінця не усвідомлюють, що є гріхом, негативом, а християнська сім’я знає це. І яка з цих сімей буде жити щасливіше — в гармонії, в єдності? Звісно, християнська, тому що вона постійно духовно розвивається, перебуває під опікою своїх духовних наставників у Церкві.

Ми займаємось також свого роду євангелізацією. Люди приходять у наш офіс — і бачать не типовий кабінет юриста. Вони опиняються в оточенні ікон, книг із богослов’я, серед людей віруючих — наших співробітників. Перше, про що вони запитують: «Ви церковна організація?» Я кажу: «Ні, ми Благодійний фонд святого Іво Хелорі, який був католиком». Тоді люди ставлять запитання, пов’язані з релігією, часто цікавляться, чи можна стати католиком… І коли людина каже: «Мені все у вас подобається, все підходить, я хочу пізнати більше», — я можу порадити священика, до якого можна звернутися і пройти катехизацію. І якщо людина зрозуміє, відчує, що «це її», вона може стати практикуючим католиком.

На наших конференціях і семінарах люди запитують і про нас, співробітників фонду. Адже і я є «показник» — мій рід діяльності, моя віра, мої вчинки. І багато хто, навіть мої друзі, цікавляться, як у мене так виходить, і кажуть: «А ми теж хочемо так, як ти». Уявіть: із 2010 року, коли почав працювати юристом у храмі, я кардинально змінився — і зовні, і внутрішньо. Люди, з якими ми давно не бачилися й зустрілися в 2016-му, побачили іншого мене. Раніше моє життя, як «дерев’яного християнина», проходило серед матеріальних цінностей: престижна іномарка, весь у золоті, брендовий одяг, розкішне і дороге дозвілля, мій девіз був «працювати, щоб витрачати». Вся увага на собі і все для себе. А зараз знайомі дивуються: «Як це так? Він не має шкідливих звичок, не п’є, не палить, добра родина, двоє дітей, порядно поводиться». Звісно, вони запитують, як це впливає на інших людей. Справді — в моєму оточенні за останні п’ять років кілька людей змінилися…

Наш фонд був створений у 2017 році як юридична особа. Але свою повноцінну роботу як інформаційний сімейно-консультаційний центр почав у жовтні 2018-го, коли була сформована команда. А це теж цікаво… Я був у паломництві до Божої Матері Летичівської і просив Господа про те, щоб зустріти хороших, порядних людей, які могли б також зануритися в цю харизму діяльності — роботу фонду. І найцікавіше, що такі люди з’явилися після нашого паломництва! Виявляється, і вони були в паломництві, і теж молилися про роботу. А потім ми зустрілися в Одесі. Мене вразило, як Господь почув наші молитви і об’єднав для спільної справи. І ось ми у Фонді святого Іво, де кожен себе реалізовує.

За три місяці наш доробок – супровід по 13 справах, спільні консультації по 20 справах. У нас були дві подружні пари, які ставили питання про розірвання шлюбу, і ми зробили все можливе, щоб ці сім’ї збереглися. Ми допомогли одному хлопцеві-сироті отримати квартиру. Збираючи пожертви, ми допомагаємо робити ремонт у храмі, прибирати…

Ми хочемо, щоб ті, хто до нас приходить, розуміли, що допомогу вони отримують від людей, які хочуть їм цю допомогу дати. А ми отримуємо задоволення, що люди цю допомогу отримують. І відчуваючи себе на своєму місці саме в цій роботі, ми розуміємо, що продовжуємо те, що робив святий Іво, який допомагав удовам, сиротам, усім нужденним.

Звісно, зустрічаються люди, які ще не пізнали Бога і живуть у гріху. Таких людей важко зрозуміти, а ще складніше їх всім серцем полюбити. Ось це — істинно найприємніший момент, за який я прославляю Господа. У Бога все діти улюблені. Тільки молитвою і своєю любов’ю можна наблизити таких людей до себе — і до Бога через себе.

Я вдячний і благословляю Господа щодня за те, що Він подав мені руку і веде по цій святій дорозі.

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

СЮЖЕТ

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

Одеса
← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com Immediate Unity