Римо-катол.: 8 березня (довільний спомин; під час Великого Посту — додатковий спомин)
Йоан Божий (1495-1550) є живою ілюстрацією і того, що великі грішники можуть стати великими святими, і того, як наш світ сприймає навернення.
Відомості про його дитинство плутані: чи то його мама померла, батько став монахом, а хлопчика взяв собі подорожній монах, чи то хлопчик пішов за мандрівним ченцем, а мати згодом померла. Так чи інакше, Жуан Сідад Дуарте, португалець, був пастухом, трохи не одружився з донькою фермера, був управителем маєтку графа Оропруса в Кастилії, 1522 року став солдатом. Життя солдатів ніколи не було витонченим і надто побожним, так що Хуан Сьюдад (в іспанському варіанті) пізнав різні сторони веселощів світу цього. Втім, дехто з біографів каже, що його побожність була глибша, ніж в інших. Після чергової воєнної кампанії (у Європі війн не бракувало) він заснував невеличку приватну друкарню, де з допомогою найновіших винаходів — машини Гутенберга — навіть друкував Біблії та образки.
20 квітня 1538 року в Гранаді був відпуст, а проповідь виголошував св. Йоан Авільський. Вражений почутим, Хуан Дуарте кинувся на вулицю з криком «Боже! Змилосердься!!!», рвав на собі волосся, плакав. Іспанці, хоч і самі поривчасті й досить побожні, сприйняли поведінку каяника за прояв психічної хвороби. На 40 діб Йоан потрапив у тодішню лікарню для психічно хворих — тобто у холодний вогкий підвал, де хворих били до нестями. Таким було лікування. Втім, у запалі свого навернення Йоан Божий не боронився, а кричав: «Бийте, бийте! Це гріховне тіло, нехай воно несе кару за свої гріхи!» Вийшовши звідти, Йоан постарався зробити все, щоб іншим бідолахам не випадала така доля. Нажебрав грошей, купив будинок, де облаштував лікарню, спочатку тільки на 47 ліжок. Сам щодня відвідував хворих, перев’язував рани, розмовляв із кожним. Спершу займався тільки чоловіками, потім пішов із допомогою до жінок (зокрема, повій, через що городяни почали насторожено до нього ставитися), сиріт. Довкола Йоана Божого зібралося гроно таких само «Божих шаленців», з яких згодом виріс орден боніфратрів. Святий захворів, рятуючи дитину під час повені, але продовжував працювати, і зрештою помер — але не в ліжку, а навколішках перед вівтарем.
Папа Олександр VIII канонізував його 1690 року, а Папа Лев ХІІІ проголосив його 1886 року (разом зі св. Камілем де Лелліс) «покровителем лікарень і хворих».
В іконографії зображається у хабіті боніфратра, з гранатом у руці («яблуко Гранади»). Він несе бідняка не плечах або схиляється до бідного.