Блудний син: старший чи молодший?

Роздуми над Словом Божим на суботу ІІ тижня Великого Посту

Як можна просити про свою спадщину ще за життя батька? Від біблійних часів і аж донині у право спадку можна увійти лише по смерті того, хто заповідає спадщину.

В Посланні до Євреїв (9, 16-17) читаємо: «… де є заповіт, там має бути смерть заповітника, адже заповіт вступає в силу піс­­ля його смерті й не має жодної вар­тості, поки живе заповітник».

“ Чи не було у тебе таких моментів, коли ти хотів, щоб Бог не заважав тобі жити, ні в чому тебе не обмежував, щоб ти міг сам розпоряджатися власним життям як тобі заманеться?

Що криє в собі бажання молодшого сина дістати свою частку спадщини? У ньому є прагнення смерті батька. Подумай, чи не було у тебе таких моментів, коли ти хотів, щоб Бог не заважав тобі жити, ні в чому тебе не обмежував, щоб ти міг сам розпоряджатися власним життям як тобі заманеться?

Молодший син захотів, щоб йому виділили належне, а батько розділив між синами свою власність. Те, про що просив молодший син, грецькою мовою виражається словом ouvsi,a (узіа). Це слово було предметом багатьох богословських дискусій ранніх століть християнства. Ним намагалися дати визначення «особі». Значення цього слова дуже важливе: ouvsi,a – це те, що властиве комусь одному або чомусь одному[1]. Йдеться про суть, істоту якогось предмета або особи. Просячи про свою частину маєтку, молодший син тим самим хоче отримати можливість самому розпоряджатися собою. Можливо саме тому далі у тексті те, що розділив батько, виражається словом ton bion, що означає «життя».

Як можна по-іншому виразити прохання молодшого сина?

Тату, дай мені моє життя, я краще знаю, що з ним зробити! Не втручайся в моє життя!

Якщо так скажеш і так зробиш, то втратиш життя, розтратиш його. Маєш життя тоді, коли воно в руках Отця. Коли береш у свої руки — втрачаєш його. Молодший син узяв засоби, від яких залежало його життя, і швидко їх розтратив. Поки все це було в руках батька, все було добре…

Щоб краще зрозуміти цю істину, прочитаймо разом Євангеліє від Йоана 10, 27-30: «Мої вівці слу­хаються Мого голосу, і Я знаю їх, і во­ни йдуть за Мною, і Я даю їм вічне життя, і вони не загинуть повік, і ніхто не забере їх з Моїх рук. Мій Отець, який дав їх Мені, є більший від усіх, і ніхто не може забрати [їх] з руки [Мого] Отця. Я і Отець — Ми одне!»

Подумай тепер про своє життя. У чиїх воно руках — твоїх чи Божих? Чи маєш потребу віддати своє життя Богу? Якщо так, то не відкладай цього, бо лише теперішнє належить тобі, перебуває у твоєму розпорядженні.

Повернімося до початку притчі. Як гадаєш, чому написано, що батько «поділив між ними майно» (засоби життя)? Розділив між двома синами, тоді як тільки молодший син просив про свою долю? Можливо, що старший син мав такі самі прагнення, як і молодший, але не розкривав їх — тримав у собі. Цікаво, що старший син у кінці притчі також повертається з поля, як і молодший. Придивись уважно до цієї притчі: можливо у твоєму серці є і старший син, і молодший.

Зовні ти виглядаєш як старший син:

• ніколи не покидав дому батька,
• служив йому,
• ніколи не переступав жодної його заповіді,
• щоденно молишся,
• щонеділі ходиш до церкви,
• а інколи навіть береш участь у реколекціях…

А всередині живе молодший син, який розтринькав те, що мав, із блудницями.

Проникливо дослідив цю деталь один із видатних пасторів XX століття, Біллі Грем:

«Той молодий чоловік мав старшого брата. Як блудний син повертався додому, старший працював у полі. Почувши святкування учти, запитав: що відбувається? Відповіли йому: твій брат повернувся додому і тому батько справив велику учту. Як це? Повернувся отой негідник, який утік із батьківського дому? Старший брат почав злитися і заздрити. Ісус розповідає нам, що хоча лише один хлопець був далеко від дому, обидва були далеко від отця. Один був далеко від нього фізично, а інший, хоча тілом був близько, не цінував того, що зробив отець. Обидва були далеко від отця, обидва потребували покути, обидва мусіли набути досвіду смирення. І той, і той повинні були сказати біля підніжжя хреста: я грішник!»

Отець обійняв і поцілував молодшого сина і той увійшов до його дому. Бог любить мене таким, яким я насправді є, а не таким, яким би я хотів бути, чи яким я себе показую назовні.

[1] Святий Єронім переклав цей вірш, уживши слово субстанція: da mihi portionem substantiae. Саме слово substantia походить від двох слів sub–stare = «стати під чимось». Таким способом він пояснив суть особистості.