Поради

«Слово, моя ти єдинає зброє». 4 принципи спілкування в інтернеті

12 Квітня 2019, 14:05 1003

Я пишу цю статтю за кавою й тірамісу (екстремальне кофеїнове поєднання), можливо, тому, що збираюсь описати гірку дійсність.

Це дійсність буття в мережі, дійсність спілкування через «інтернети», тихих оплесків і критикування далеко (далеко, ой далеко) поза очі.

 

Були собі два царства

Я живу в двох царствах. Перше — це моє життя: сім’я, люди, для яких я важлива і які важливі для мене, захоплення, відкриття, дерева, тварини, музика, книжки, зворушення, близькість тіла і душі, молитви серця і праця.

Праця відкриває переді мною друге царство — віртуальне, яке позирає на мене з екрану лептопа й телефона.

У цьому світі є люди, які пишуть про свої радощі й кризи, про істини, речі, інтереси, дітей, собак, котів, космічні кораблі й найновіші течії в мистецтві.

У цьому світі точаться білі війни, проливається невидима кров. До межі абстракції.

 

Історія про «злість»

Зізнаюсь, я не фахівець із мережевих розмов. Я не знала, що червона мордочка під записом, яку я натиснула своєю власною рукою, може справити моїй подрузі прикрість.

Я натиснула «злість» і пішла готувати обід. Залишила її з моєю незгодою, злістю. Моя незгода і злість увійшли в її обід. Мій був безтурботний, спокійний. Її — не обов’язково.

Сказала собі: «Подумаєш! Це тільки інтернет». Такою відмовкою я хотіла приховати сором і не дуже зручне відчуття, що ось я виставила себе ідіоткою, причому — щоб було зрозуміло — не через відмінність думок між нами. Не погоджуватися одне з одним це нормально.

Моя проблема полягала в тому, що я припустила, що людина, яку я засудила, переживає злість інакше в житті й інакше в мережі. А от і ні. «Злість» повсюди має однаковий смак. У мережі навіть ще гіркіший, бо ти не можеш поглянути другій людині в очі, побачити в них її історію, страх, потребу прийняття. Не можеш за це зачепитися.

 

Інтернет-поїзд

За кілька тижнів ситуація розвернулася протилежно. То я стала об’єктом не надто приязних зітхань. Люди — більш чи менш мені не відомі — більш чи менш безпосередньо відреагували на те, що я пишу, відчуваю, думаю.

По мені прокотилася ціла хвиля інтерпретацій. Мої наміри вивернуто догори ногами. Мене намагалися принизити, тикаючи в мою стать, вік, надмірну чутливість. Я стала точкою відбиття. І побиття.

Вперше в житті я пізнала найболісніший інтернетний синдром — розмитих меж між «я» і «ти». Хлопець, який ніколи не був особисто зі мною знайомий, виголошував у мій бік гідні жалощів осуди. Моя близька подруга, з якою певний час у нас ніяк не виходило зустрітися на каву, знайшла час, щоб тричі лайкнути записи, в яких мене принижували. Певна жінка згадала в розмові моїх батьків, далеко переступаючи межі моєї приватності.

Коли одні казали: «Наплюй, це просто так виглядає спілкування на Фейсбуку» — я себе запитала: «Чи я насправді нічого не можу з цим зробити?»

Я знаю, що в мережі є чимало профілів, які до завороту в голові нагадують альтернативну реальність. Там люди пишуть одне одному те, чого нізащо не сказали б у реалі. Навіть після півлітри.

Тим більше я відчула те, як сильно ми потребуємо пробудження. Як далеко ми зайшли у способах заявлення своїх думок, почуттів, переконань. Інтернет не віддалив нас одне від одного. Він просто дав нам ілюзію, що люди по той бік нічого не відчувають. Що кулі якимось магічним чином оминають їхні серця. Що слова не мають сили.

І я вирішила, що якщо вже маю в мережі своє місце — все діялося на моїй фан-сторінці, — якщо вже це моє «маленьке царство», то це означає, що я маю спромогу будувати його так, як відчуваю. На моїх умовах.

 

Як розмовляти в мережі

Так постали мої чотири приватні вказівки інтернетного спілкування. Красивого. Я б хотіла ними поділитися.

1.Перш ніж напишеш слово свого коментаря — уяви людину, до якої скеровуєш свої слова.

2.Уяви, що ця людина сидить навпроти тебе. Створи таке повідомлення, який ти міг би (могла би) без сорому скерувати до неї в особистій розмові.

3.Якщо ситуація критична, тебе носять хвилі емоцій і не маєш у собі простору, щоби здобутися на спокійний коментар, — уяви, що ця людина тримає на колінах свою дитину. Не говори з нею. Говори з її дитиною.

4.Пам’ятай, що ти й кожна інша людина, яку зустрінеш у мережі, маєте власні історії та досвід. Якщо її коментар образливий — видали його. Якщо бачиш, що хтось наривається — нагадай йому про свої межі й попроси їх не переступати. Будь відважна. Будь зрозуміла. Будь людяна. Дозволь іншим мати свою думку. Прийми їх із відкритою головою та серцем. Говори з людьми гарно — особливо в інтернеті.

Переклад CREDO за: Магда Фрончек, Aleteia

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: