Погляд

Небезпека гендеру. Страхіття під прикриттям турботи про людину

16 Травня 2019, 13:49 4175 Олександр Бучковський

Для багатьох наших сучасників гендер — це синонім рівності між чоловіком та жінкою, а його запровадження є ознакою європейського вибору нашої країни.

Насправді ж ми недооцінюємо справжню загрозу гендерної ідеології, так само як минулі покоління  не помітили небезпеки комунізму й нацизму. Аж поки не було пізно

 

1.Відродження неомарксизму під новим обличчям

Щоб зрозуміти агресивну поведінку прихильників гендерної ідеології та ЛГБТ-рухів, варто перечитати твори відомого німецького філософа 1960-х та одного з очільників Франкфуртської школи культурного марксизму Герберта Маркузе. Він виділяв так звану «репресивну толерантність, яка в ім’я фальшивого розуміння демократичного права допускає до голосу всі погляди»(1). На противагу їй мала прийти «визвольна толерантність». На практиці це означало б «нетолерантність щодо будь-яких правих і повна свобода для всіх — для лівих рухів», яка б поширювалася як «на площину дії, так і на дискусії та пропаганди, на слова і вчинки»(2).

Згідно з його концепцією, старе покоління більшовиків себе вже вичерпало й не могло здобути на Заході значної популярності. На зміну йому мала прийти «Нова лівиця» (The New Left) з осіб та груп, які на той час були маргіналізовані й виключені з «хворої суспільної системи». На думку Маркузе, у хворому суспільстві здоровими могли залишитися тільки виключені та ізгої. До них він зараховував дискримінованих усіх рас, безробітних та нездатних до праці. Також і сексуальні меншини, які боролися за свої права.

Голосом нових лівих мали бути не політики, а поети і художники(3). Зміни мали відбуватися передусім у масовій культурі, яка б показала, що «душа є чорною, бунтівною, оргійною, вона вже не в музиці Бетховена і Шуберта, але у блюзі, джазі, рок-н-ролі, і в духовій страві», «soul food»(4).

Визволення сексуальних потягів мало створити новий тип моральності, яка б виходила поза юдеохристиянські взірці життя(5). Для Маркузе такі речі, як «моральна чистота, регулярність, цнотливість і репродукція […] не належать за природою до жодної зрілої цивілізації»(6). Натомість взірців для натхнення до створення нової «моральності тіла» треба шукати в Стародавній Греції, з притаманним їй вкоріненням в «еротичному потязі на противагу агресивності»(7) та «подоланням суспільних репресій щодо сексуальності»(8). Саме від груп, які, бувши частиною суспільства, водночас жили поза його моральними стандартами, Г.Маркузе очікував дій щодо радикальної зміни цінностей та перебудови цілої європейської культури(9). Саме ці ідеї стали сприятливим підґрунтям для сексуальної  революції 1960-х років та подальших її наслідків. Тому заборона гендерної ідеології — це ніщо інше як форма декомунізації суспільного простору та боротьба з марксистською спадщиною.

 

2.Мета ЛГБТ — ліквідація інституту сім’ї

Чимало моїх співрозмовців переконані, що ЛГБТ лише борються за власні права та проти проявів власної дискримінації — і не розуміють, чому християни вбачають у цьому загрозу сімейним цінностям. Проте варто лише зазирнути у їхні програмні документи й твори очільників гей-руху, щоби зрозуміти, що ці побоювання не лише виправдані, але й мають реальні підстави.

Так, в одному з гей-маніфестів «Біженці з фаш-Америки» 1969 року, авторства Карла Вітмана, написано, що «шлюб — яскравий приклад гетеро-інституту рольових ігор. Традиційний шлюб — прогнилий репресивний інститут. (…) А причина розлучень у тому, що шлюб — це контракт, який душить обох, відкидає потреби й висуває неможливі вимоги». На зміну йому автор  пропонує створити «нову плюралістичну, вільну від ролей соціальну структуру. Вона має включати в собі одночасно свободу з фізичним простором для людей, щоб жити в самотності, жити з кимось певний час, жити довгий період, парами або більшою кількістю. А також здатність легко перетікати з одного з цих станів до іншого в міру зміни наших потреб»(10). Цей маніфест називають «Біблією руху за звільнення геїв» та «біллем про права для гомосексуалістів, як чоловіків, так і жінок»(11). 

В іншому «Маніфесті визволення геїв» із лівим відтінком, 1971 року, вказано, що сама дискримінація геїв розпочинається з основної клітини суспільства — сім’ї, бо вона «складається з голови чоловіка, рабині-жінки та дітей, яких батьки змушують копіювати свою ідеальну поведінку. Вже сама форма сім’ї виступає проти гомосексуальності»(12).

Звідси вони роблять простий висновок: з огляду на патріархальну сім’ю, самих реформ замало. «Свобода ніколи не достанеться гомосексуалістам, поки кожний не звільниться від сексистських гендерних ролей і не зніме з себе гамівну сорочку сексистських правил сексуальності».

На їхню думку, феміністичні та ЛГБТ-рухи мають спільно боротися більше, ніж за реформи. Вони мають прагнути «до скасування такої сім’ї, щоби ця сексистська шовіністична чоловіча система більше там не культивувалася. […] Ми зовсім не ідеалісти, коли ставимо собі за мету скасування інституту сім’ї та культурних відмінностей між чоловіком і жінкою. Правда в тому, що ці цілі були з нами завжди, і зараз людство нарешті перебуває у тому стані, коли ми можемо їх просунути.

Сучасна наука зробила можливим для жінок мати не більше ніж дві-три дитини, у той час як контрацептиви дозволили контролювати вагітність і відділити сексуальність від репродукції. Подальший прогрес у наші дні спрямований на продовження звільнення жінок від біології, шляхом розвитку штучних методів виношення дитини. […] Сексистська культура дає гетеросексуальним чоловікам привілей, від якого, як і будь-який привілейований клас, вони просто не відмовляться. Тому всі, хто пригнічений цією культурою (жінки і гомосексуалісти), повинні об’єднатися у боротьбі проти неї. Кінець сексистської культури та сім’ї принесе користь жінкам і гомосексуалістам».

Оскільки ці люди самі усвідомлюють, що самостійно реалізувати такі революційні переміни вони неспроможні, а звільнення від гендерних ролей — важлива умова емансипації жінок, то вони намагатимуться «працювати над створення стратегічного альянсу з рухом за звільнення жінок, щоби зблизити і розвинути наші ідеї та досвід»(13).

Не треба йти далеко, щоб побачити як ця стратегія успішно реалізовується у багатьох кранах сучасного ЄС. Адже початок гендерної ідеології криється у відділені сексуального акту від дітонародження та масовому поширенні серед населення контрацептивів. Тоді на першому місці залишається насолода за будь-яку ціну і, як здається, без будь-яких наслідків.

 

Розмивання статевої ідентичності у молоді

На думку ідеологів радикального гендеру, людина народжується без природної статі. Для них стать — це «політично нейтральне тло, на якому діє культура»(14). Звідси жіночність і мужність — це просто міф чи певний стереотип, який нав’язало нам суспільство. А насправді жінками і чоловіками ми стаємо у процесі соціалізації. Тому в дитячих садках Західної Європи й Америки запроваджується «нейтральне виховання», щоби діти приміряли різні ролі та могли потім вибирати, яка їм більше пасує або до смаку. Це, у поєднанні з пропагандою гомосексуалізму як норми, призводить до трагічних наслідків серед молоді та дітей. Так, після президентства Б.Обами у США, який активно запроваджував гендерну ідеологію і де було легалізовано «одностатеві шлюби», станом на 2014р. понад 12% молоді у віці 14–18 років мали проблеми зі своєю сексуальністю та самоідентифікацією. Вони декларували у себе гомосексуальні, бісексуальні схильності чи невизначену орієнтацію. Порівняно з 2009р., ці показники зросли на 66%. Так, станом на 2014р. у середньому гетеросексуалами себе визнали 88,8% студентів (2009 – 93%). Як геї чи лесбіянки ідентифікували себе 2% (2009 – 1,3%), 6% — як бісексуали (було 3,7%), а 3,2% (раніше 2,5%) не були впевнені щодо своєї орієнтації.

Станом на 2015 р. 48% американської молоді у віці 14-18 років мали сексуальні відносини з представниками протилежної статі, 1,7% — із власною статтю, а 4,6% із представниками як чоловіків, так і жінок. І ще 45,7% берегли невинність. У 2009 році цей показник був таким: статевий досвід був у 53,5% опитаних, гомосексуальний — у 2,5%, бісексуальні відносини мали 2,5% респондентів, а не мали взагалі статевого досвіду 40.5%. З тих, які мали контакти в одностатевих або бісексуальних відносинах у 2014р., 25% ідентифікували себе як гетеросексуали, 61,4% — як геї, лесбіянки чи бісексуали. 13,6% не були впевнені у своїй сексуальній орієнтації. З тих, які не мали статевого контакту, 90,8% вважали себе гетеросексуалами, 5,8% — геями чи лесбіянками або бісексуалами, а 3,3% були невпевнені у своїй орієнтації(15).

Це загалом не лише американська проблема, адже кількість дівчат у Великій Британії, які хочуть змінити стать, за останні вісім років зросла на 4500%, а серед хлопців — на 1250%. Минулого року 800 дітей отримали ін’єкції для призупинки статевого розвитку, бо вони почувалися трансгендерними(16).

Вважаю невипадковим, що у Третьому Рейху в 1930-х чи у 1960-х у цілій Європі зросла кількість гомосексуалістів. Спільною рисою для обох цих періодів було те, що тоді досягло сексуальної зрілості покоління хлопців, які виросли без батька і виховувалися жінками, які втратили на війні своїх чоловіків. Наслідки для України можуть бути взагалі катастрофічними. Адже й так у нас чимало сімей, де фізично або емоційно відсутній чоловік, а його з усіх сил намагається замінити мати.

 

4.Психіатрія скасовується…

На думку гендерних ідеологів, психологічний стан рахується психіатричним розладом тільки у тому випадку, якщо він є джерелом страждання чи непрацездатності. Тоді як багато трансгендерів не відчувають, що їхній гендер приносить їм страждання або є причиною непрацездатності. А це означає, що ідентифікація себе як трансгендера не є психіатричним розладом(17). Тому оточення має прийняти той образ чи ідентичність, який (яку) людина обрала для себе. Навіть якщо це на межі абсурду й поза межами здорового глузду. Так, працівниця Аризонського університету у США Флорентіна Фелікса Морін (Florentin Félix Morin), щоб вийти за межі поділу на категорії за людськими тілами, сексуальністю та віком, почала ідентифікувати себе як бегемота-лесбіянку, що застрягла в тілі біологічної жінки. У своїй статті вона пише, що любить, коли її друзі називають її « бегемотом», вказують на великі «лапи» та роблять вигляд, ніби вони не бачать ніякої різниці між нею та одним з її тваринних родичів. У своїй статті Флорентіна вказує, що, «ідентифікуючись як бегемот», вона породжує потужний художній / політичний образ, який допомагає розібратися з запереченням гендерної фіктивності(18) з боку суспільства.

Натомість у Великій Британії 37-річний чоловік на ім’я Каз Джеймс із міста Солфорда вважає, ніби він собака й ніколи не ототожнював себе з людиною. На його думку, одягаючи собачий костюм, він реалізовує свій спосіб самовираження(19).

По суті, гендер підриває основи психіатрії як науки, бо тепер будь-який розлад свідомості можна подавати як новий гендер, а критика аномальної поведінки розглядатиметься як дискримінація за гендерною ознакою. 

 

5.На черзі — педофілія

Треба розуміти, що легалізація хоча б одного відхилення від природної норми сексуальної поведінки запускає ланцюгову реакцію для узаконення всіх інших типів сексуального збочення. Так, у Західній Європі діють рухи, спрямовані на легалізацію педофілії як однієї з форм сексуальної орієнтації (або, їхніми словами, «інтимність між поколіннями»(20)). Головне — щоб була згода дитини на сексуальний акт із дорослим. Із 1980-х років у Сполучених Штатах діє NAMBLA (Північноамериканська асоціація любові чоловіків і хлопчиків (бойлайверів)), чия мета — скасувати заборону сексу з неповнолітніми хлопчиками, які не досягли віку статевої згоди, а в подальшому — взагалі ліквідація самого віку згоди. Її члени закликають ухвалювати закони, які ніби й захищають дітей від небажаного сексуального досвіду, та водночас закликають «залишити за ними право визначати види і способи їхньої сексуальної практики»(21). На їхню думку, змінивши вік сексуальної згоди, вони розширять  права і можливості молоді в усіх сферах, а не тільки сексуальній(22). Хоча спочатку гомосексуалісти активно підтримували  NAMBLA (вона навіть десять років була офіційним членом Міжнародної асоціації геїв та лесбіянок), із 1994 ЛГБТ відмежувалися від них, щоб не кидати тінь на весь гей-рух(23).

З історії відомий приклад, коли 1977 року до французького парламенту надійшла петиція про повне скасування норм щодо віку сексуальної згоди і декриміналізацію добровільних сексуальних відносин дорослих з особами, молодшими за 15 років. Петицію підписали відомі представники інтелігенції: філософи, правники, педіатри, ЛГБТ-активісти, письменники, зокрема відомі ідеологи гендеру Жан Поль Сартр і Сімона де Бовуар, які стверджували, що «ніхто не укладає договорів перед актом любові». Поняття статевої згоди подавалося як небезпечна «пастка»(24), деспотичний закон, який захищає традиційну (тобто «застарілу») заборону будь-якого сексу з дітьми(25).

У маніфесті Карла Вітмана «Біженці з фаш-Америки» написано, що «діти здатні самі про себе подбати і усвідомлюють свою сексуальну сутність раніше, ніж багатьом хочеться про це думати»(26).

У 1987 році в журналі «Magazyn Homoseksualizmu» була опублікована стаття «Педофілія і рух гомосексуалістів» Автор, Тео Сандфорт, схвалює зусилля гомосексуалістів покласти край «дискримінації педофілії». У 1980 році найбільша голландська організація геїв (COC) «прийняла позицію, згідно з якою лібералізація педофілії має розглядатися як мета гомосексуалістів… і що граничний вік [для статевих актів] має бути скасований. Через усвідомлення спорідненості між гомосексуалізмом і педофілією, СОС сприяє тому, щоби дорослі члени організації були більш вразливими на еротичні прагнення молодих представників власної статі, а через це відбувалося розширення гомосексуальної ідентичності»(27).

І це не поодинокі висловлювання, як комусь може здатися. В гей-журналі «Guide» пишеться: «Пишаємося, що гей-рух один з небагатьох має відвагу вголос сказати, що діти — природно сексуальні й заслуговують на експресію з будь-ким, кого виберуть. […] Замість того, щоб клеїти ярлик педофіла, треба визнати, що секс — це добре, включаючи дитячу сексуальність. […] Мусимо це робити заради блага самих дітей»(28).

Це стосується й інших варіантів сексуальних відхилень. Згаданий Г.Маркузе вважав, що збочення (perversions) — це шляхи реалізації принципу задоволення. Вони підтримують сексуальність як самоціль і були прикладом революційної сексуальності, яка протистояла зведенню еросу до прокреативної сексуальності(29).

Карл Вітман пішов далі, і в своєму маніфесті розширив межі збочення. Він вважав, що хоча вони «можуть бути відображеннями форм неврозу чи ненависті до себе, але також можуть бути реалізаціями духовних чи інших важливих явищ. Наприклад, секс із тваринами може бути початком міжвидового спілкування: деякі прориви у комунікації між дельфіном і людиною зроблено саме на сексуальному рівні. […] Садомазохізм, коли він за спільною згодою, може бути характеризований як високохудожній твір, балет зі факторами стримання у вигляді больових порогів і задоволення»(30).

*

Так, гендерна справді набагато серйозніша небезпека, ніж тоталітарні режими минулого століття. Якщо комунізм чи нацизм завдавали руйнівної шкоди суспільним відносинам між людьми, то гендерна ідеологія взагалі ставить під сумнів нашу біологічну природу й нищить образ людини як чоловіка та жінки, створених на подобу Божу.

 

 

  1. Marcuse [1968] – H. Marcuse, Repressive Toleranz, [w:] R.P. Wolff, B. Moore, H. Marcuse, Kritik der reinen Toleranz, Suhrkamp, Frankfurt am Main 1968. – s. 94.
  2. Gilcher-Holtey [2008] – I. Gilcher-Holtey, Kritische Theorie und Neue Linke, [w:] 1968. Vom Ereignis zum Mythos, I. Gilcher-Holtey (red.), Suhrkamp, Frankfurt am Main 2008. – s. 234; Jansohn [1974] – H. Jansohn, Herbert Marcuse: Philosophische Grundlagen seiner Gesellschaftskritik, Bouvier Verlag Herbert Grundmann Bonn 1974 – s. 131-132.
  3. Marcuse [1979] –  H.  Marcuse,  Ziele,  Formen  und  Aussichten  der  Studentenopposition, [w:] Argument. Studienheft 30, Berlin/West 1979 – s. 398–399.
  4. H. Marcuse, Esej  o  wyzwoleniu,  tłum.  M.  Palczewski,  S.  Konopacki, [w:]  Marksizm  XX  wieku:  Antologia  tekstów,  Cz.  III,  J.  Dobieszewski,  M.J.  Siemek (red.), Wydawnictwo Uniwersytetu Warszawskiego, Warszawa 1990. – s. 187.
  5. Marcuse [1984] – H. Marcuse, Das Ende der Utopie, w: idem, Schriften, Band 8. Aufsätze und Vorlesungen 1948–1969, Suhrkamp, Frankfurt am Main 1984. – S. 12.
  6. Marcuse [1998] – H. Marcuse, Eros i cywilizacja, tłum. H. Jankowska, A. Pawelski, Warszawskie Wydawnictwo Literackie Muza SA, Warszawa 1998. – s. 205.
  7. Marcuse [1990] –  H.  Marcuse,  Esej  o  wyzwoleniu,  tłum.  M.  Palczewski,  S.  Konopacki, [w:]  Marksizm  XX  wieku:  Antologia  tekstów,  Cz.  III,  J.  Dobieszewski,  M.J.  Siemek (red.), Wydawnictwo Uniwersytetu Warszawskiego, Warszawa 1990. –  s. 167.
  8. Gilcher-Holtey [2008] – I. Gilcher-Holtey, Kritische Theorie und Neue Linke, [w:] 1968. Vom Ereignis zum Mythos, I. Gilcher-Holtey (red.), Suhrkamp, Frankfurt am Main 2008. – s. 228.
  9. Markus Lipowicz Porównanie myśli Herberta Marcusego z myślą Michela Foucaulta – czyli jak w latach sześćdziesiątych i siedemdziesiątych XX wieku outsiderzy zmienili społeczny porządek kultury zachodniej// Diametros 49 (2016) – S. 36.
  10. ʿКарл Уитман «Беженцы из фаш-Америки. Гей-Манифест. (Refugees from Amerika: A Gay Manifesto)// https://spbactivistschool.files.wordpress.com/2017/08/manifesto_wittman.pdf
  11. Свободная преса Сан-Франциско ( 22 декабя – 7 января 1970 г).
  12. Фронт освобождения геев: Маніфест//http://web.archive.org/web/20160810001107/http:/legacy.fordham.edu/halsall/pwh/glf-london.asp
  13. http://web.archive.org/web/20160810001107/http:/legacy.fordham.edu/halsall/pwh/glf-london.asp
  14. Основи теорії ґендеру: Навчальний посібник. – К.: “К.І.С.”, 2004. – С. 90.
  15. Sexual Identity, Sex of Sexual Contacts, and Health-Related Behaviors Among Students in Grades 9–12 — United States and Selected Sites, 2015– – p. 5.Sexual Identity, Sex of Sexual Contacts, and Health-Risk Behaviors Among Students in Grades 9–12 — Youth Risk Behavior Surveillance, Selected Sites, United States, 2001–2009. – p. 5.
  16. https://www.lifesitenews.com/news/officials-investigating-reason-for-over-4000-rise-in-kids-seeking-sex-chang
  17. Сексуальна орієнтація та гендерна ідентичність: питання та відповіді. Інформаційно-освітнє видання/ Олена Шевченко, Юрій Франк – ГО «Інсайт», 2014.- С. 18.
  18. https://www.tandfonline.com/doi/full/10.1080/0969725X.2017.1322822?scroll=top&needAccess=true&
  19. https://www.dailymail.co.uk/femail/article-6881305/Human-pup-37-lives-like-dog-eating-meals-bowl-barking-friends.html
  20. „The Journal of Homosexuality” 1990, t. 20, nr ½
  21. https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B5%D0%B2%D0%B5%D1%80%D0%BE%D0%B0%D0%BC%D0%B5%D1%80%D0%B8%D0%BA%D0%B0%D0%BD%D1%81%D0%BA%D0%B0%D1%8F_%D0%B0%D1%81%D1%81%D0%BE%D1%86%D0%B8%D0%B0%D1%86%D0%B8%D1%8F_%D0%B1%D0%BE%D0%B9%D0%BB%D0%B0%D0%B2%D0%B5%D1%80%D0%BE%D0%B2
  22. http://www.qrd.org/qrd/orgs/NAMBLA/nambla.replies.to.ilga.secretariat
  23. https://www.vice.com/en_uk/article/7bd37e/whatever-happened-to-nambla
    24. https://en.wikipedia.org/wiki/Sexual_Morality_and_the_Law
  24. http://www.uib.no/sites/w3.uib.no/files/attachments/foucaultdangerchildsexuality_0.pdf
  25. Карл Уитман «Беженцы из фаш-Америки. Гей-Манифест. (Refugees from Amerika: A Gay Manifesto)// https://spbactivistschool.files.wordpress.com/2017/08/manifesto_wittman.pdf
  26. Magazyn Homoseksualizmu» 1986-7, 13, #2, 3, pgs. 89-107; Molestowanie dzieci a homoseksualizm – Dr Paul Cameron.
  27. Baldwin Baldwin S., 2001–2002, Child Molestation and the homosexual Movement, https://www.

regent.edu/acad/schlaw/student_life/studentorgs/lawreview/docs/issues/v14n2/

Vol.%2014,%20No.%202,%203%20Baldwin.pdf. s. 274

  1. Herbert Marcuse, Eros and Civilization (Boston : Beacon Press, 1955)
  2. Карл Уитман «Беженцы из фаш-Америки. Гей-Манифест. (Refugees from Amerika: A Gay Manifesto)
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: