Кожен з нас у житті зазнає травм. Всі вони пов’язані з болем, але це не означає, що вони лише руйнують нас. Навпаки.
Отець Августин Пеляновський OSPPE у своїх реколекціях «Як полюбити своє життя?» розглядає біблійну історію про Мойсея.
Бог покликав Мойсея бути вождем Вибраного народу. Обдарував його харизмами, дав йому владу над хворобами і явищами природи. Потім, після всього того, що Бог через нього зробив, «сталося у дорозі, на ночівлі, стрів Господь Мойсея і хотів убити» (Вих 4, 24).
Багато біблістів задумувалося над цим уривком: чому між обдаруванням Мойсея надзвичайними благодатями і виконанням місії, до якої він був призначений, Бог хотів його вбити? Подальші фрагменти книги Виходу дозволяють зробити певну інтерпретацію: «Взяла Ціпора гострого каменя і обрізала крайню шкірку свого сина і доторкнулася до ніг Мойсея, кажучи: “Кров’ю окуплений жених ти мені”. І Господь полишив його тому, що вона сказала: “кривавий жених”, через обрізання» (Вих 4, 25‑26).
Деякі коментарі подають це як те, що Мойсей відмовився обрізати сина — не хотів його поранити. Він хотів захистити його від страждань. Оце те, що Богу не сподобалося: страх Мойсея перед болем, травмами в житті. Бог не хотів, щоби лідером Вибраного народу стала людина, яка не приймає травм.
Підтвердження цього розуміння Божих поранень — як життєвої необхідності — знаходимо в тому, що сталося з Христом. Він весь був поранений, катований, побитий. І важко сказати, які муки були більшими: фізичні чи психічні.
Тим часом, ми щоденно вшановуємо хрест Спасителя, а нашим ранам кажемо «ні». Ми прославляємо рани Христа і втікаємо якнайдалі від своїх ран.
«У нас дуже неправильне розуміння ран. Не Боже розуміння, — каже о. Августин. — Християнин нічого не боїться. До цього Бог хоче підготувати нас. Тому посилає нам усі ці ситуації, досвід, аби ми перестали боятися травм, поранень, аби могли прийняти все».
«Вразливість», або здатність любити
Ми відрізняємося один від одного нашої вразливістю: люди, яких легко поранити, і люди «товстошкірі», які у відносинах з іншими рухаються, ніби в емоційній броні. Жан Ваньє в інтерв’ю з Войцехом Боновічем і Лукашем Тішнером (Слабкість Бога, «Знак» 3/2000) вводить поняття «вразливості», в якій криється таємниця любові. Той, хто любить, розкривається — і таким чином стає відкритим на рани.
«Щойно хтось починає любити, він стає крихким, чутливим до каліцтва», — говорить Жан Ваньє. І додає: «Ісус — це Особа, яка може найбільше постраждати, бо Він найбільше полюбив».
Це означає, таким чином, що вразливість до поранень тим більша, чим більше ми здатні любити. Що сильніше ми любимо, то більше маємо бути готові до страждань.
Ваньє говорить про це прямо: «Існує тісний зв’язок між стражданням і любов’ю».
Ми повинні визнати факт, що коли любимо, коли ми виходимо до інших з відкритим серцем, надією на любов і довірою, — нас можуть поранити. Найбільші містики, які відчували найглибшу любов до Бога, відзначені болючими ранами: св. о. Піо, св. Маргарита Алакок, св. Франциск, бл. Анна Катаріна Еммеріх… Вони були ніби пронизані Божою любов’ю. Їхні духовні шлюби з Богом були поєднані з фізичним і психічним болем.
А Ісус? Він був ходячою раною, тому що полюбив людину і віддав себе в її руки. Він дозволив собі зашкодити. Його страждання — це доказ того, що Він насправді нас полюбив. Ми також не повинні втікати від ран, не повинні їх боятися. Їх треба пережити і прийняти.
«Наші рани свідчать про те, що ми насправді любимо, а не вдаємо любов»,— каже о. Пеляновський.
Погодитися з травмою
Можливо, нам важко погодитися з таким розумінням любові, якій притаманне страждання. Ми підживлюємо в собі помилкове бачення любові, пов’язане з почуттям щастя, радості й задоволення. Так, любов це також дає; але ми не можемо вибірково брати з неї лише те, що відповідає нашим смакам.
Існує ризик того, що радість, добре самопочуття, задоволення стануть для нас особистим богом, а справжній Бог буде тільки шляхом для досягнення наших цілей. Радість і благополуччя можуть бути для нас втечею від правди. Правди, що життя і любов дорого коштують і болять.
«Кожен з нас несе в собі прагнення щасливого і повноцінного життя, повного прекрасних переживань, — стверджує о. Августин. — Але це прагнення стосується не цього життя, а майбутнього! Це сповниться тільки там».
У цьому житті ми маємо навчитися терпіти рани й біль, пов’язаний із ними, водночас залишаючись вільними, і не жити в страху перед стражданням. Ми покликані до любові, а справжня любов не боїться нічого, бо не боїться страждання. Якщо ви скажете «так» своїм ранам, тим, яких ви вже зазнали, і тим, які ще попереду, — ви перестанете боятися. Тільки тоді ви зможете пройти з Христом усе своє життя — також у часи болю і нещастя — без бунту, без сумнівів, славлячи Його за все, що відбувається з вами.
фінансово.
Щиро дякуємо!
