Що змусило відомого фінансового адвоката з «Уолл-стріт», випускника юридичного факультету престижного Нотрдамського університету, власника чудової квартири в Маямі з виглядом на затоку, залишити все й стати духовним провідником засуджених на смерть у в’язницях штату Флорида. Дейл Речінелла, або Брат, як його називають в’язні-смертники, відомий своєю діяльністю, спрямованою на скасування смертної кари. Нещодавно вийшла в світ його книга «Коли відвідуємо Христа у в’язниці».
Про це надзвичайне служіння пише Vatican News.
Дейл Речінелла з дружиною Сюзан
Від розкошів до служіння
Раніше американець італійського походження провадив зовсім інший спосіб життя: висока зарплата, шалені ритми, втеча від одного шлюбу до іншого, аж до моменту хвороби, що змусила його зупинитись і замислитися над своїм минулим. Він просив Бога дати йому ще один шанс, отримав його й почав жити по-іншому.
Тепер він – капелан-мирянин: так представляє себе Дейл, знайомлячись з іншими. В цьому служінні його супроводжує дружина Сюзан, що допомагає сім’ям засуджених. Розповідаючи про свою книгу, Дейл зазначає, що вона присвячена тисячам осіб, яким він служив у тюрмі та численним волонтерам, поруч з якими працював.
Пояснюючи, чому він обрав служіння засудженим на смерть, Дейл, син італійських іммігрантів, пригадує, що коли він був маленьким, то його батьків надзвичайно вразило засудження до смертної кари двох вихідців з Італії Нікола Сакко та Бартоломео Ванцетті. Їх звинуватили у вбивстві в штаті Массачусетс і стратили на електричному стільці 1927 року. 1977 року губернатор Массачусетсу оголосив, що вони були засуджені несправедливо.
Супровід тих, хто прощається з життям
Коли Брат Дейл починає розповідати про те, як відбувається його служіння тим, хто прощається з життям, обличчя чоловіка вкривається смутком:
«Після того, як підписують наказ про страту, засудженого переводять у камеру смертників, так званий “дім смерті”. Нова камера подібна до тієї, де в’язень перебував раніше, але єдина різниця полягає в тому, що вона розташована зовсім поруч з кімнатою страти».
Журналіст Давіде Діонізі, що записує інтерв’ю, не впевнений, що хоче слухати далі, але Дейл продовжує детально описувати все, що відбувається в тому пекельному місці, й Давіде не має сміливості його перебивати.
«Засуджений перебуває там п’ять, чи шість тижнів, – веде далі Брат. – Якщо він обирає мене, як духовного провідника, то я намагаюсь проводити з ним щонайменше дванадцять годин на тиждень. Якщо є родичі, які його супроводжують у цій агонії, то вони мають можливість зустрітися з моєю дружиною Сюзан. Вона надає їм підтримку під час і після страти».
День страти
Брат Дейл детально розповідає про те, що відбувається далі:
«У день страти рідним засудженого до страти дозволяють востаннє попрощатися з ним. Об 11 годині ранку в’язневі подають його останній обід, а через годину до нього приходить священик, аби уділити Таїнство Єлеопомазання».
На запитання про те, що він робить в цей час, Дейл відповідає:
«Після відходу священика залишаюся із засудженим до 16:00 і він передає мені останні слова для своїх рідних. Це найбільш хвилююча мить…»
Співрозмовник перериває свою розповідь, йому важко говорити, в його очах відображаються страшні спогади. Він пригадує слова в’язнів, які найбільше закарбувалися в його серці:
«Один із них мені сказав: „Ви стали для мене батьком, якого в мене ніколи не було”, а інший: „Ви стали мені братом”, ще один говорив: „Якщо б я познайомився з Вами раніше, напевно, не потрапив би сюди”».
Дейл повертається до детального погодинного опису останнього дня життя засуджених на смерть:
«О 16:00 приходить спеціальна бригада, що готує засудженого, потім його прив’язують до ліжка, на якому його вбивають через введення смертельної ін’єкції».
В окремій кімнаті, відділеній вікном, присутні ті, кому дозволяють поглядом супроводити засудженого на страту.
Смертельна ін’єкція
«Ефективна й співчутлива» – це два аргументи прихильників способу страти через введення смертельної ін’єкції. Однак з часу її включення до кримінального кодексу США в 1972 році й від першого застосування в штаті Техас у 1982, ніколи не зникали сумніви й полеміки щодо правдивості цих аргументів.
Дейл розповідає далі:
«Я також присутній у кімнаті свідків під час страти. Я завжди говорю засудженому: „Дивися постійно через вікно на людину, яка тебе любить. Дивись на мене”».
На запитання про те, на скількох стратах він був присутній, Дейл відповідає:
«Однієї було б уже забагато, але, на жаль, я бачив 18. Хоча, насправді, я супроводив 35 засуджених на смерть, але частина з них захотіли, щоб у день страти з ними був їхній парох чи протестантський пастор. Але вони можуть перебувати з в’язнями тільки протягом двох днів безпосередньо перед здійсненням смертної кари, тому протягом кількох тижнів перед тим я перебував з ними в камері смерті».
Я ніколи не забуду…
Духівник-мирянин розповідає про випадки, які його шокували:
«Оскільки я проводжу багато часу з ними перед смертю, всі вони залишаються в моєму серці. Я звикаю до них, люблю їх усіх. Але два випадки залишили глибокий слід на шляху мого служіння. Перший випадок стосується одного чоловіка, що мав три дочки, які були розбиті горем і ніяк не могли змиритися з тим, що повинні були прощатися з батьком. Моя дружина Сюзан намагалася підтримати їх, але ситуація була насправді критичною. Між іншим, цей чоловік, напевно, був невинний».
Розповідаючи про другий випадок, очевидець зупиняється декілька разів, настільки криваві спогади:
«Він був вихідцем з Пуерто-Ріко. Він також багато разів проголошував себе невинним. Однак, його засудили до страти, але щось пішло не так, як слід: понад пів години він вигинався й мучився в агонії, перш ніж померти. Внаслідок того, що розірвались вени, отрута ін’єкції зупинилася в м’язах рук. Це викликало внутрішні опіки понад тридцять сантиметрів, і тому він не міг померти. Він переживав відчуття, ніби тоне і задихається, вигинаючись, ледь не розірвав ремені, якими був прив’язаний, тому йому мусіли прив’язати також голову».
Дейл на мить переводить погляд на Сюзан і веде далі:
«Після цієї страти, повертаючись до дому, я подзвонив своїй дружині. Я був шокований і сказав їй: „Щойно я був свідком того, як людину закатували до смерті”».
Зустріч з Папою Франциском
Розмова з Дейлом Речінелла відбулася напередодні його зустрічі з Папою Франциском.
«Я дуже радію цим, – зазначив він, ділячись своїми очікуваннями від зустрічі. – Я намагатимусь розповісти йому, що ми робимо для того, аби була скасована смертна кара. Але ні, знаєте, що я скажу йому? Запрошу його до Флориди відвідати смертну камеру, щоб він поглянув на обличчя цих братів»
Дейл показує альбом з фотографіями засуджених, який завжди має при собі. На завершення інтерв’ю журналіст ставить йому останнє запитання, яке спонтанно виникає після почутого: «А чому Ви це робите?».
«Тому що, коли ми йдемо відвідати когось у в’язниці, – відповідає Дейл, – ми зустрічаємо Христа».
фінансово.
Щиро дякуємо!
