Парафіяни з шести житомирських парафій, як одна велика спільнота, зібрались біля храму св. Софії, щоб разом зі своїми священиками та Його Преосвященством архієпископом Клаудіо Ґуджеротті, Апостольським Нунцієм в Україні свідчити про свою віру в Живого Бога і відповісти на Його любов.
Про це пише дієцезіяльний сайт.
Під час проповіді архієпископ Клаудіо Ґуджеротті сказав:
«… Сьогодні, коли ми вийдемо на вулиці нашого міста, навколишні люди будуть на нас дивитись і може запитають- що ці люди носять? Кусочок хліба, який розміщений в золотій монстранції? Що такого є в цьому хлібі? Україна є відома своїм добрим хлібом, різними видами хліба. Але в процесії ми понесемо незвичайний хліб. Цей хліб має в собі святе значення. Старші люди пам’ятають про те, що відбувалось тоді, коли розвалився радянський союз- черги за хлібом, хліб невисокої якості. Ми пам’ятаємо часи, коли хліб був екзистенціальним елементом, щоб прожити. Але сьогодні в центрі нашого здивування знаходиться хліб і вино. Споглядаючи на сьогоднішє біблійне читання, можемо почути найстарший опис установлення Євхаристії. В Євангелії змальовується люди, які приходять до Ісуса і Він їх кормить за посередництвом чуда. Це чудо приносить настільки великі плоди, що апостоли збирають рештки. І це сталось незважаючи на те, що учні говорили- «немає їжі для такої кількості людей». … В усіх культурах був звичай складати пожертву Богові. Що сталось в християнстві? Бог сам дає нам те, що ми маємо пожертвувати Йому. Це не рослини, це його Син. Його Син стає жертвою. Ісус, Син Божий жертвує себе самого для Господа як приємна жертва. В одній з префацій ми читаємо, що Ісус є священиком та жертвою. Бог дам говорить: «дорогі мої діти, що зробите з моєю жертвою? З нескінченною любов’ю до вас? Любов’ю, яку я Вам показав. Любов, яку ви так часто зрадили. Любов, яка найбільше проявилась тоді, коли я дав вас Свого Сина. Любов, яка стала особою посеред вас».
Ми побачили гідність кожного з нас, коли побачили любов Бога. Може я не є найкращий, не найрозумніший, може мною не цікавляться інші, але я такий як Бог. Бо він взяв наше тіло, щоб стати таким як ми. Євхаристія – це знак пошани Бога до кожного з нас. Пошани, яку кожен з нас повинен мати до себе самого. Кожен з нас має нескінченну надію. Кожен з нас має здатність змінити цей світ. А що ми для цього робимо? Чи я не є людиною пасивною? Яка тільки очікує, що все отримає зверху. І не розуміє, що має свої активні руки, щоб побудувати щось нове. Ми не лише отримуємо Тіло і Кров Господа, якби це були якісь відділені елементи. Ми отримуємо Бога, який дав своє життя для нас. Вони є Христом, який дає себе самого. Це не реліквія. Це присутність. Присутність любові, уваги до нас. Ми стаємо тілом Христа. Ісус дає набагато більше ніж ми очікуємо.
Сьогодні чуємо в Євангелії, що коли всі ті, які слухали Ісуса наїлись — апостоли зібрали 12 кошиків хліба. Що ми про це знаємо? Це щедрість всього того, що ми маємо. Щедрість того, що Бог бачить у нас. З тією надією, що він нас знає більше ніж ми себе знаємо, що стає нашими тілом і нашою кров’ю в Євхаристії, ми хочемо продовжувати наше життя з цією надією. Сьогодні — урочистість щедрості. Доброта Бога перевершує наші заслуги так, що завжди залишаються ці 12 кошиків хліба. Навіть тоді, коли Церква є Церквою Грішників – пам’ятаймо про ці 12 кошиків. Не споглядаймо на кошики, які є пусті. Бо самі ми не можемо їх наповнити. Сьогодні, в часі процесі ми понесемо нашу надію».
Після урочистої Меси всі зібрані пройшли Євхаристійною процесією, зупиняючись біля чотирьох стоянь – вівтарів, які були приготовлені окремими парафіями.