Поради

Як долати труднощі під час молитви

18 Липня 2019, 12:10 3459 Станіслав Бєль SJ

Молитва то не знання, яке один раз опановують, і на цьому все. Молитва закладає невпинний розвиток.

Кожна людина розвивається інтегрально: біологічно, емоційно, особистісно, духовно, суспільно тощо. Якби людина розвивалася тільки в одному вимірі, а інші занедбала, то мала б вади й дефекти — фізичні, психічні чи інші.

Так само і з молитвою. Вона має розвиватися упродовж цілого нашого життя. Не можна залишитися на етапі Першого Причастя чи середньої школи. Найчастіша причина невіри — брак духовного розвитку і поглибленої, тривалої молитви. Відкинення Бога зазвичай є відкиненням фальшивого образу Бога.

 

Образ Бога і молитва

Існує чимало чинників, які формують наш образ Бога. Один з них — образ наших батьків. У дитинстві закладаються ключові позитивні чи негативні зразки поведінки. В кореляції з ними розвивається в людині її розуміння Бога: її власний «образ Бога». Цей зразок у своєму виникненні та розвиткові пов’язаний з уявленнями про матір і батька. Всі обмеження у зв’язках батьків із дітьми (образи, страхи, конфлікти, інші негативні переживання) можуть спотворити стосунки з Богом.

Розгляньмо кілька прикладів. Страх перед батьками зродить у майбутньому страх перед Богом; підозріливість і недовіра провадять до браку довіри Богові; авторитарність батьків створює образ Бога вимогливого і ревнивого; потреба заслужити любов батьків (наприклад, гарними оцінками у школі) дасть у майбутньому старання вислужити собі любов Бога і небеса в нагороду за дотримання «правил» — заповідей, за гарну поведінку абощо; брак близького зв’язку, ніжності, тепла формує образ Бога далекого, величного і неприсутнього.

Фальшивий образ Бога може також стати наслідком невдалого релігійного виховання, яке викликає почуття страху. Деякі батьки лякають дитину Богом, пеклом, карами (як будеш неввічливий, то Господь Бог тебе покарає; гроза означає, що Бог тобою незадоволений). Таке залякування Богом може провадити до емоційних травм, на підставі яких постає образ Бога жорстокого, мстивого, далекого від любові, який лиш чекає, щоб людина спіткнулася, аби її покарати.

Образ суворого і караючого Бога досить поширений, зокрема у старшого покоління. Відлунням цього стає однобічне розуміння заповідей, яке неправильно представляє справедливість Бога: Бог стає тільки суддею суворим, який карає за зло (а Він ще винагороджує за добро).

Існує небезпека залишитися в дорослому віці з уявленнями про Бога, виробленими у ранньому дитинстві. Вираженням цього є слова, пов’язані з релігійним життям. Дорослі люди можуть говорити не «Бог», а «Боженька», «ружанчик»… Така людина чекатиме від Бога, щоби Він сам втручався у кожну її ситуацію, зараджуючи всім проблемам і труднощам. А потім починаються ображені запитання: за що Бог мене покарав? За чиї гріхи? Як Він міг це допустити?

Існує небезпека залишитися в дорослому віці з уявленнями про Бога, виробленими у ранньому дитинстві. Вираженням цього є слова, пов’язані з релігійним життям. Дорослі люди можуть говорити не «Бог», а «Боженька», «ружанчик»… Така людина чекатиме від Бога, щоби Він сам втручався у кожну її ситуацію, зараджуючи всім проблемам і труднощам. А потім починаються ображені запитання: за що Бог мене покарав? За чиї гріхи? Як Він міг це допустити?

Досить поверховим є трактування Бога магічним способом, на підставі обмінної торгівлі. Бога тоді сприймають як добродушного дідуся, якого можна підкупити молитвами або пожертвами (я Тобі пожертвую те, що для мене цінне, а Ти за це вбережи мене від нещасть і завжди давай мені те, про що я проситиму, і забезпеч мені Небо).

Не можна ціле життя жити образом Бога, винесеним із дитинства. Якщо людина в релігійній сфері залишається першокласником, то логічним буде, що вона відкине образи, які не пасують до її розумового розвитку.

Таке примітивне сприйняття Бога може у майбутньому, в часи кризи віри, стати причиною відкинення Бога.

Тому умова хорошої молитви — це постійне пізнавання Бога. Святий Августин молився: дай мені пізнати Тебе і пізнати себе. Пізнання Бога як Трійці Осіб, спільноти Любові, дозволяє відкрити себе як особу єдину, неповторну, покликану до життя Богом на Його образ. Допомагає відкритися на істину та глибокі стосунки з іншими, вільно і свідомо любити й бути любленим.

 

Зріла релігійність

Молитва також залежить від рівня релігійності людини. Зріла релігійність, кажучи сильно спрощено, відзначається тим, що наші мотиви автономні, а не інструментальні, тобто що ми віримо в Бога з огляду на Нього самого, а не з огляду на певні труднощі.

У зрілій релігійності зв’язок із Богом ані Його культ не сприймають як форму захисного механізму. Наприклад, кожен з нас відчуває крихкість життя, його минущість, страждання. Релігійно зріла людина спроможна дивитися на ці події об’єктивно, приймаючи їх, відкриваючи їхній глибший сенс, інтерпретуючи і переживаючи їх у дусі Євангелія. Людина релігійно незріла переживатиме свої стосунки з Богом егоцентрично, виключно на рівні заспокоєння власних проблем. Релігія буде захистом від страхів, розчарувань, зменшуватиме страх перед смертю, почуття провини чи пом’якшувати розчарування.

Духовне життя релігійно незрілої людини обмежуватиметься зовнішнім виміром, наприклад, ретельним виконанням приписаних добрих учинків, недільним богослужінням, скрупульозним дотриманням харчових постів; і все заради того, щоби «заслужити Небо». Релігійність посідає місце духовності.

Духовне життя релігійно незрілої людини обмежуватиметься зовнішнім виміром, наприклад, ретельним виконанням приписаних добрих учинків, недільним богослужінням, скрупульозним дотриманням харчових постів; і все заради того, щоби «заслужити Небо». Релігійність посідає місце духовності.

Інструментально трактована релігія поступово вироджується в магію. Достатньо придивитися до так званих «недільних католиків» або до надміру побожних, які не входять до храму без обов’язкового порядку «правильних» поклонів перед іконами, так немовби це істинне священнодійство.

Коли під час своєї душпастирської практики я спитав молоде подружжя, навіщо вони хрестять свою дитину, то почув відповідь: про всяк випадок. Бо якби, не дай Боже, щось сталося, то в нас принаймні совість буде чиста.

Так само магічним є й підхід до таїнства помазання хворих. Присутність священика біля хворого часто сприймається як ознака неминучої смерті. Таке переконання викликає старання відкласти це таїнство до справді останніх хвилин життя, а не раз про нього просять і вже по смерті. Таким чином таїнство помазання хворих (таїнство зміцнення духа і допомоги тілу) зводять до магічного «вбезпечення» на останню мить.

Магічний характер релігії ще краще показує участь людей у Літургії. Для скількох із нас важливіше встигнути освятити кошики з їжею на Великдень і посипати  голови попелом у Попільну Середу, ніж узяти участь у Пасхальному Триденні?

Таким ось чином втрачається сенс релігійного життя. Зовнішня релігійність посідає місце внутрішньої, тобто духовності, будованої на любові до Господа Бога, який є Богом Живим, а не «Боженькою» на іконі. Це нагадує позицію фарисеїв, для яких ретельне дотримання літери Закону стало важливішим за любов до Бога і ближнього — за що, власне, їх і ганив Ісус.

Зовнішній підхід до релігійності провадить, цілком очевидним способом, до труднощів у молитві. Молитва, яка випливає з утилітарного, інструментального сприйняття Бога, буде більше формальною, зовнішньою, відбуттям обов’язку, ніж дорогою до любові Бога, і не поглиблюватиме наш зв’язок з Ісусом. Умова плідної молитви — навернення серця, перехід від рівня традиційної, формалізованої релігійності на рівень глибокої, свідомої, вільної духовності.

 

Релігійні кризи

Трудністю в практикуванні молитви є кризи, яких ми зазнаємо у релігійному та духовному житті. Релігійні кризи характеризуються негативним ставленням до цінностей, які раніше схвалювалися, до практик, спільноті форм літургії, які досі були цілком прийнятні. Релігійні кризи можуть мати різні форми, різний час тривання і глибину. Також вони залежать від віку: наприклад, т. зв. юнацькі кризи віри є чимось цілком природним.

Приклади релігійних криз — незгідність науки з вірою (однак нині це щоразу рідкісніше явище, сучасна наука поглибила «незнання» науки ХІХ-ХХ століть і доходить схожих з вірою висновків), кризи скептиків і агностиків, кризи стосовно образу Бога, кризи етичного характеру (наприклад, брак реакції Церкви на кривди життя бідного люду), кризи, що випливають із конфлікту між моральними принципами й життям (розлучення, сексуальна етика, контрацепція, труднощі з розрізненням моральних норм тощо), кризи соціологічного характеру (сенс обов’язкових Євхаристій, сповідей), кризи покликання.

Релігійні кризи, спрощено кажучи, можуть іти у двох напрямках: позитивному — коли внаслідок пережитої кризи духовність поглиблюється, і негативному — коли життя йде до заперечення релігійних цінностей і переконань. У розвиткові зрілої релігійності ніхто не уникне труднощів і криз релігійної природи. Ба більше, кризи навіть потрібні, аби певні речі переосмислити, поглибити, змінити спосіб сприйняття Бога, людини, себе та світу.

Релігійні кризи, спрощено кажучи, можуть іти у двох напрямках: позитивному — коли внаслідок пережитої кризи духовність поглиблюється, і негативному — коли життя йде до заперечення релігійних цінностей і переконань. У розвиткові зрілої релігійності ніхто не уникне труднощів і криз релігійної природи. Ба більше, кризи навіть потрібні, аби певні речі переосмислити, поглибити, змінити спосіб сприйняття Бога, людини, себе та світу.

Найпростіший, а разом із тим найменш зрілий спосіб реакції на релігійні кризи полягає у застосуванні захисних механізмів. Із такої реакції може вирости надміру здерев’яніла форма релігійності. Тоді ми чіпляємося за заяложені формули, схеми, не завжди зрозумілі традиції, й замикаємося перед розвитком і свободою. В задерев’янілій побожності молитва відбувається завжди за розкладом, із годинником у руці, Причастя — тільки навколішках і «в піку» тим, хто так не робить; до обов’язкових молитов зараховується певний список, невиконання якого стає «гріхом» тощо. Може також виникнути побожність зі страху. Релігія, спільнота дає людині почуття безпеки, «зграї», «свого клану», тому за неї судомно тримаються як за цінність саму в собі.

Криза молитви може бути сигналом, що наша дотеперішня молитва потребує «ревізії», переосмислення та змін. Тоді потрібно бути відважним і не боятися полишити завчені способи та формули молитви, аби разом із Богом (який завжди попровадить, коли Його просити і Йому довіряти) знайти для себе нові способи, слова, методи, рівні спілкування з Ним. Можливо, з етапу розумної молитви (наприклад, розарію) варто перейти на етап медитації над Словом Божим, або споглядання. А може, потрібно свою молитву спростити, наприклад, замість практикованої раніше медитації перейти до молитви простоти, Ісусової молитви.

Криз у молитві не треба боятися. Кожна криза молитви, якщо над нею застановитися, може стати допомогою в зростанні та розвиткові молитовного й духовного життя загалом.

 

Потреба мовчання й самотності

Чергова трудність у молитовному житті — брак мовчання, самотності, невміння слухати. Папа Йоан Павло ІІ визначив нинішню цивілізацію як цивілізацію речей. Ми дуже переймаємося речами, їх здобуванням, удосконаленням, — більше, ніж собою, своїм буттям та розвитком…

Невпинне підкорення зовнішнім подразникам, інформації, викликає брак чутливості на подразники внутрішні. Кажучи простіше, коли на екрані телевізора чи на моніторі комп’ютера око помічає барвистий кліп із танцями, а в серці лунає тихе нагадування про час молитви, то звичка відслідковувати зовнішнє заглушує цей молитовний поклик. Наслідок цього — невміння слухати себе та інших, також і Бога.

Суть молитви визначають по-різному, але в кожному визначенні з’являється момент мовчання, зосередження, уваги, вслуховування без слів. Вершина молитви це зустріч із Богом, у якій слова, поняття, уява, почуття потрібні щоразу менше. Найважливішим стеє перебування у Його присутності, без вираження цього у словах.

Святий Йоан Климак так пише у «Драбині до раю»: «Не переймайся словами, які використовуєш у молитві; часто проста й невишукана балаканина дитини втихомирювала гнів Отця Небесного. Не роби з молитви довгої промови, аби не наражатися на ризик розпорошення думки. Одне слово митаря схилило Бога виявити милосердя (пор. Лк 18, 13). Злочинець заслужив спасіння одним лиш словом віри (пор. Лк 23, 42). Часто надмір слів розпорошує розум, наповнюючи його фантазіями. Обмеження у словах сприяє зосередженості. Якщо одне слово сповнить тебе радістю й миром, то затримайся на ньому: ангел стоїть при тобі, молися разом із ним».

Зовнішнє та внутрішнє мовчання перед Богом відкриває все наше нутро: придушений неспокій, брак упорядкованості, провину, пожадання, опір, страхи, різні форми прив’язаності й поневолень тощо. У молитві ми видобуваємо й перемолюємо те, що викриває тиша.

Для Отців Пустині особливим місцем тиші й самотності була келія. Навіть перед лицем труднощів у молитві їм було достатньо самої присутності у келії. Отець Йоан радив: «Зовсім не молися, просто залишся у своїй келії».

Святий Ігнатій Лойола пише: тим більшу користь матиме людина, чим більше віддалиться від приятелів і знайомих та від усілякої турботи земної (Духовні вправи, 20). Це зауваження говорить про віднайдення місця, яке б зовнішньо та внутрішньо відповідало вимогам молитви.

Духовною мовою таке місце називається пустинею (еремом). Це відлюдна місцина, порожня з погляду зовнішніх подразників, якнайбільше відповідна слуханню Бога. Для систематичної тривалої молитви фактично необхідно знайти для себе таке місце.

 Переклад CREDO за матеріалами Deon
Фото: Ben White, Unsplash

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Борг за два місяці
Зібрано Залишилося зібрати
7853грн
52147грн
Потрібно зібрати
60000грн
Залишилося
7днів
Розмістити цей блок в себе на сайті

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: