Свята та святі

Луї та Зелі Мартен — святі батьки святої доньки

11 Липня 2019, 18:55 805

Римо-катол.: 12 липня

З нагоди Року святості подружжя та сім’ї, що триває в Римо-Католицькій Церкві в Україні, продовжуємо цикл матеріалів про покровителів подружжя з Літанії до захисників святості, єдності і нерозривності подружжя.

У цих двох людей, що липневої ночі 1858 року стали подружжям, було багато спільного. Батьки обох походили з Нормандії, батьки родин, з яких вони походили, були військовими, учасниками наполеонівських війн. А головне — і батьки Луї Мартена, і батьки Марі Азелії (відома як Зелі) Ґерін, були глибоко віруючими людьми і своїм першочерговим обов’язком стосовно дітей вважали передати їм віру. А найбільше, що їх об’єднувало, було те, що і Луї, і Зелі в часи своєї молодості менш за все думали (якщо взагалі думали)про сімейне життя.

У вересні 1845 року 22-річний Луї прийшов до брами монастиря св. Бернарда Великого в Швейцарських Альпах, який вперше відвідав двома рокам раніше. Тепер же він приїхав з твердим наміром залишитись тут назавжди. Настоятель приязно його прийняв і, здавалось, ніщо не заважатиме здійснити цей добрий намір. Але коли під час розмови з’ясувалось, що майбутній кандидат не має освіти, а головне — не знає латини, настоятель побачив в цьому перешкоду. Але Луї від свого наміру не відмовився. Крім глибокої віри, переданої батьками, від свого батька-військового він успадкував твердість характеру і непохитність у подоланні перешкод. Повернувшись у рідний Алансон, він зустрівся з парафіяльним настоятелем і той дав практичні поради як ці перешкоди подолати. Було придбано необхідні підручники і граматичні довідники, найнято репетитора. І тільки після 120 занять, коли стало зрозуміло, що опанувати латину не вдасться, навчання припинилось. Людина не може знати й уміти абсолютно все, і це потрібно приймати. Луї Мартен виявився чудовим фахівцем тієї справи, якою зайнявся пізніше, але до мов у нього хисту не було. Не знаємо чи усвідомлював він тоді, що це було передбачено Божим Провидінням: адже якби було по-іншому монастир св. Бернарда Великого отримав би доброго монаха, але Церква не отримала б п’ятьох сестер-черниць, одна з котрих — відома усьому світу св. Тереза від Дитятка Ісуса. Не знаємо і того, що він переживав, зрозумівши що те, заради чого витрачено стільки зусиль, потерпіло крах. Але безперечно одне: життя в той момент для нього не закінчилось. Ще до спроби піти в монастир він з допомогою родича-годинникаря досить успішно опанував цю справу і, придбавши в Алансоні будинок і крамницю, почав працювати годинникарем і ювеліром. Справи йшли добре — Луї виявив свій хист не тільки як добрий майстер, але і як вправний бізнесмен, хоча прибуток для нього ніколи не був ні ідолом, ні самоціллю. Він не прагнув розбагатіти за будь-яку ціну і  не порушував жодних законів чи моральних норм. Через кілька років Луї придбав невелику садибу на околиці міста. Дев’ять років самотнього життя минули у наполегливій праці. У саду біля будинку Луї відпочивав, читаючи Святе Писання і роздумуючи над ним, а у рідкі вільні дні, коли не було замовлень, подорожував мальовничими околицями, ходив на полювання і риболовлю, а упійману рибу віддавав місцевому монастирю Убогих Кларисок. Про одруження не думав.

Не думала про шлюб і його майбутня дружина. Марі Азелія прагнула піти в монастир, щоб служити бідним і хворим. І, здавалось, мала усі ті якості, які потрібні монахині: була глибоко побожною, енергійною, невтомною, вміла співчувати страждаючим. Але якщо Луї було сказано, чого йому бракує для чернецтва, то Зелі, не пояснюючи причин, відмовили відразу і категорично. Сестра-настоятелька, вислухавши Зелі, сказала, що це не Божа воля. Існує припущення, що причиною буле слабке здоров’я дівчини, але, не бажаючи її цим травмувати, їй цього не сказали. Звичайно, Зелі це засмутило, але вона прийняла це з покорою і смиренням. Не з тупою покорою безвихідності, а з тією покорою, що ґрунтується на безмежній довірі Богу. У своїх молитвах вона зверталась до Небесного Отця зі словами: «Господи, якщо я не гідна стати Твоєю нареченою, я одружуся, щоб сповнити Твою волю. Благаю Тебе, дай мені багато дітей і зволь, щоб всі вони посвятилися Тобі». А свої життєві проблеми, пов’язані із заробітком на прожиття, вона довірила Пресвятій Діві Марії. І, як це зрозуміло кожному віруючому, ані Небесний Отець, ані Пресвята Богородиця до її молитов не залишились байдужими. 8 грудня 1851 року, в день свята Непорочного Зачаття, Зелі несподівано почула (точніше — відчула) якійсь внутрішній наказ створити в Алансоні центр з виробництва мережив. В той час місто було відоме на весь світ своїми мереживами ручної роботи. Тоді це був дорогий товар і жінки-майстрині, які їх виготовляли, зазвичай — вдома, непогано заробляли. Але для того, щоб відкрити якусь справу, спочатку потрібно самому її опанувати. Азелія почала навчатись мереживному мистецтву на курсах при міській управі і менше ніж за два роки розпочала свій бізнес. Її «фірма» знаходилась на першому поверсі батьківського дому. Раз на тиждень робітниці, які там працювали, приносили виготовлені вдома мережива і отримували замовлення на наступний тиждень. Азелія перевіряла якість, виправляла недоліки і відправляла продукцію замовнику. Вона виявилась здібною бізнес-леді і справа процвітала.

А десь через чотири роки таємничий голос, що наказав зайнятись виробництвом мережив, знову дав про себе знати. Зелі переходила міст, повз неї пройшов незнайомий чоловік, і вона почула: «Ось той, якого я приготувала для тебе». Дівчина обережно розпитала хто він, де живе, чим займається. До нинішнього часу не дійшли подробиці їхнього знайомства, не знаємо і того, що вплинуло на Луї, долаючи його нехіть до сімейного життя. Але через три місяці після випадкової зустрічі на мосту, трохи за північ 13 липня 1858 року, Луї та Зелі одружилися в місцевому храмі Пресвятої Богородиці. Луї тоді було 35 років, Зелі ще не сповнилось 27.Час, коли було звершено таїнство, здається дивним, але у тогочасній Франції це було чимось цілком звичним. Зовсім не звичним — і для Франції середини ХІХ століття, і для всіх країн і часів — було те, що відбулось вранці: Зелі … сіла на потяг і поїхала в Лє Ман. А те, що там відбулось, було ще дивнішим: замість радіти початком щасливого подружнього життя (адже молодята в перші години після вінчання завжди впевнені, що їхній шлюб обов’язково буде щасливим!), молода дружина … нестримно плакала. Там, в Лє Ман, в монастирі Сестер Візиток в той час розпочинала своє чернече життя її старша сестра. Вона була там, де прагнула бути сама Зелі. Розуміючи, який це скарб — життя, присвячене виключно Богу, і усвідомлюючи, що тепер цей скарб для неї недоступний, вона, за її ж словами, плакала в той день, як ніколи ні до, ні після того. Не знаємо, що міг думати в цей момент Луї. Зелі, однак, була впевнена, що він її зрозуміє.

Про подружнє життя Мартенів писали, як правило, у зв’язку із їх святою донькою. І, на жаль, не усе, що про них написане, відповідає дійсності. Один автор навіть зробив «відкриття»: Бог, чий Син народився від Діви, довірив Святу Терезу тільки тим батькам, які могли повністю дотримуватися дівоцтва у подружньому стані. Подібні твердження ні про що інше не говорять, як про нерозуміння того, чим є християнське подружжя. Натомість, правда, скоріше за все така: молоде подружжя вирішило жити в чистоті як Пречиста Діва Марія та святий Йосиф і присвятити своє життя благодійності в Третьому Францисканському Ордені. Чому вони прийняли таке рішення, невідомо, та й навряд чи ми коли-небудь про це дізнаємось. Але їх духовний наставник порадив їм, щоб вони відмовились від такого способу переживання свого подружжя, закликаючи їх «повністю здійснити своє сімейне покликання». Якщо все було саме так, то подальші події їхнього життя показали, що Луї і Зелі до цієї поради прислухались. І коли вони прийшли охрестити свою першу дитину Луї сказав священникові: «Ви бачите мене на Хрещенні вперше, але запевняю вас, не востаннє». Цю обіцянку він виконав: в них народилось дев’ятеро дітей — двоє хлопчиків і сім дівчаток. Обох хлопчиків і двох дівчаток Небесний Отець покликав до себе ще в ранньому віці. А всі п’ятеро дочок стали монахинями. Найстарша Марія, друга — Пауліна, і четверта — Целіна ввійшли до монастиря сестер-кармеліток. Третя донька Леона пішла до сестер-візиток, прийнявши чернече ім’я Франциска Тереза. Кармеліткою стала і наймолодша донька Луї і Зелі Тереза — св. Тереза з Ліз’є, Покровителька місій і Вчителька Церкви.

Присвячуючи життя дітям, які були для них єдиним земним щастям, ці глибоко віруючі люди (чия віра не обмежувалась одним тільки виконанням релігійних обрядів) змогли створити в своїй родині ту гармонію, створити яку мало кому вдається. Звершуючи релігійні обряди і виховуючи дітей у вірі, наполегливо працюючи, щоб забезпечити добробут своїх дітей, вони, коли було можливо, не відмовляли собі і в тих задоволеннях, які пропонував тодішній світ: бували в театрі, відвідували клуби тощо. Луї — фізично розвинений і статний чоловік — належав також до місцевого військового клубу. Як і перед одруженням, він полюбляв ходити на риболовлю. Але серед усіх цих занять Луї завжди знаходив час для дітей: збирав їх разом, проводячи з ними своєрідні театралізовані розваги, ходив з ними на прогулянки, робив їм подарунки, брав з собою на риболовлю. Але головним своїм обов’язком стосовно дочок він, як і Зелі, бачив у переданні їм віри. Згодом св. Тереза від Дитятка Ісуса згадувала, що мати вчила її роздавати милостиню убогим, а батько розповідав про її небесну покровительку святу Терезу Авільську. Ввечері родина збиралась на молитву, і тут батьки також були прикладом для своїх дітей. «Вистачало подивитися на нього (батька), щоб зрозуміти, як моляться святі, — писала Тереза. — Господь дав мені батька і матір, більше гідних неба, ніж землі. Я мала щастя належати до незрівнянних батьків та народитись на святій землі».
Виправдання, яке люди знаходять своєму небажанню мати дітей — небажання, як часто говорять, «плодити злидні». Приклад Мартенів спростовує і це твердження. Вони не тільки своєю працею втримували себе, але й мали досить коштів, щоб ділитись з потребуючими. Вчинки милосердя були однією зі сторін життя святого подружжя. Вони постійно запрошували до свого дому убогих, годували їх, мили і одягали. І робили це не заради людської слави або щоб почути слова подяки, а тому що в кожному жебракові бачили стражденного Ісуса. Так, одного разу Луї дав трохи грошей бідному чоловіку і, покликавши дочок, став з ними на коліна, просячи в жебрака благословення. В їхньому житті це був не єдиний такий випадок.

Особлива відповідальність за виховання дітей лягла на Луї після того, як завершилось земне життя його коханої дружини. 28 серпня 1877 року Марі Азелія померла від раку грудей. Наймолодшій, Терезі, тоді ще не виповнилось чотирьох років. Чи впорався батько-вдовець з цією місією? Доля його дочок дає на це питання найкращу відповідь.

По смерті дружини Луї з дітьми переїхав до її брата. Через дванадцять років він переніс інсульт, після одужання повернувся в Ліз’є, де доньки Леона і Целіна доглядали його до останньої хвилини його життя. Своє земне паломництво Луї Мартен завершив 29 квітня 1894 року.

Хтось може подумати: не стали б вони святими, як би не їхня донька Тереза. А ще хтось: що їхня святість в тому полягала, що виховали вони святу. Так, можливо, як би не Тереза від Дитятка Ісуса, на Луї і Зелі не звернули б уваги і вони не були б офіційно проголошені святими. Можливо. Але абсолютно неправильно думати, що, будучи канонізованою, Тереза з Ліз’є, немовби на буксирі, затягла до грона святих і своїх батьків. Коли хтось так думає — він зовсім не розуміє, що таке святість. Мартени не тому святі, що виховали свою доньку святою — вони виховали її святою, тому що самі святі. Право називатися святими вони заслужили своїм повсякденним життям. І були б ними, навіть якби офіційно і не були канонізовані.

Дорогу до визнання їх святими відкрило чудесне зцілення новонародженого П’єтро Скіліро, що відбулось в червні 2002 року. 40 днів немовля перебувало між життям і смертю, і його батьки за порадою священника почали просити у своїх молитвах заступництва Луї і Зелі. 29 червня, в день його небесного покровителя, маленького П’єтро виписали з лікарні повністю здоровим, а лікарі не могли дати цьому ніякого пояснення. В липні 2008 року Святіший Отець Бенедикт ХVІ визнав це зцілення чудом, а 19 жовтня того ж року в Ліз’є була звершена беатифікація.

18 жовтня 2015 року Папа Франциск проголосив Луї і Зелі Мартен святими.

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

СЮЖЕТ

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: