Поради

Як позбутися самотності

01 Вересня 2019, 09:15 3964 Ірина Єрмак

Останнім часом чимдалі частіше зустрічаю в медіях, навіть у католицьких, статті про самотніх. Причому не тільки про те, як хтось нарешті щасливо одружився, а більше про те, що самотніх багато… і це не так погано… і це має свої переваги… і чого не треба казати самотнім.

При цьому якось мимоволі виникає враження, що лукавий зводить цей світ не тільки прямими обманами, на зразок фальшивих одностатевих «шлюбів» чи вільного співжиття без будь-яких обов’язків. Тихе й повільне просовування думки про те, що «самотній — це свої переваги» виглядає все на ту ж таки підривну роботу в людських умах і душах.

Навряд чи ви знайдете в мережі стовідсотково дієвий рецепт «як швидко вийти заміж». Не кажучи про те, що зовсім не обов’язково швидко значить добре. Однак давайте спробуємо замислитися над тим, що діється, і над тим, як це сприйняти.

 

 

Про яку самотність ідеться?

Отже, найперше питання в цій темі, над яким строго необхідно задуматися, це — про що кому йдеться.

Загалом беручи, коли кажуть, що людина самотня, мають на увазі «незаміжня/неодружений». Тому що створити сім’ю і продовжувати рід — це базова умова виживання, прописана в нашій природі та в суспільних установках. Не маєш пари дорівнює самотній. На рівні мови проявляється підсвідомість і ще багато чого, так само як на рівні мови закріпилося «худой»=«поганий», хоча сьогодні «погане» це якраз те, що товсте, а худі завоювали суспільні вершини.

Як худорлявість не є чимсь поганим сама в собі, а повнота не є чимсь безумовно добрим сама в собі, так і життя без співподруга не є самотнім саме в собі, і в цьому пункті мають рацію ті, хто пише хороші статті на тему самотності. Але зводити все тільки до рівня «самотність це відсутність подружжя» — така сама помилка, як зводити все багатство людських стосунків тільки до сексу.

Скільки страждальних творів, від віршів і романів аж по спеціальні видання, присвячено самотності в подружжі! Скільки слізних історій, ба навіть справжніх трагедій. Висновок із цього простий: подружжя не є ні лікуванням від самотності, ні єдиним рецептом. Перш ніж кудись бігти, розберіться, чого ви хочете і куди бігти варто. А куди не варто. Якщо розпадається трошки менше шлюбів, ніж реєструється, і навіть церковні суди повні справ про визнання шлюбу недійсним, то це пряма вказівка, що ні реєстрація, ні церковний шлюб, ані тим більше співжиття «знайди собі когось» — цю проблему не вирішують.

Найперше завдання — це «вдарити по гальмах» і запитати себе, чого я хочу насправді.

 

 

Правда робить вільним, тільки це важко

Є теми, про які варто говорити на закритих зібраннях реколекційних груп, бо більше користі й менше труднощів. Але говорити все одно потрібно. Бо питання «чого я хочу насправді» ставить людину перед усвідомленням, що вона має в собі різні рівні, а на цих різних рівнях можуть бути різні бажання. Скажімо, коли молода людина входить у вік дозрівання, вона може сприймати гормональні хвилі й тілесний голод як самотність. І на певному рівні це насправді так. Проблема радше в тому, щоб визнати перед собою: це так на певному рівні, не загалом. Якщо використати простий зрозумілий образ, то можна уявити, як розквітає квітка. Всі бачили пришвидшену зйомку: як пнеться вперед пуп’янок, як він бубнявіє, висовується з чашолистків, розгортає пелюстки, висовує тичинки-маточки і весь аж тремтить від прагнення бути заплідненим. Те ж саме, точно так само, відбувається з людиною на її тілесному рівні. Коли ми дозріваємо до запліднення, біологічна програма починає «виїдати мізки», а точніше, найчастіше вона їх відключає, щоб не заважали. Противитися цьому переважно неможливо. Природа — штука настільки могутня, що боротися з нею це тільки хвороби заробляти.

Але людина, хоч і створена з пороху, тобто є створінням біологічним і має біологічні коди, все ж таки ще має розум, яким повинна користуватися, якщо вже його має (про душу ми поки не говоримо). Тому, якщо хтось хоче впритул зайнятися своєю самотністю, то нехай зважить максимально чесно, в тиші серця перед Богом, що стоїть за тим, що його мучить. (Бо якщо не мучить, то й розмови нема.)

Визнати, як сильно ми залежні від тіла, може видатися принизливим — хоча насправді просто впокорює. Смирення виховується визнаванням правди. Так, у нас є могутні сили, які дуже тяжко приборкати. Але не вони мають визначати, що нам робити.

Агата Крісті в одному з романів, виданих під псевдонімом (не детектив), зазначає, що ми «починаємо бути собою» тільки після 40 років, а поки гормони не заспокоїлися, з нами й говорити немає сенсу. Це почасти спрощення, а почасти вказівка. Якщо ти молодий, тобі ще далеко до 40 і ти мучишся власним безсиллям щось виправити, то тебе мало втішить, що це все зрештою закінчиться; але ж ніхто не сказав, що це насправді безнадійно. Просто визнай, що ти не керуєш своїм тілом, усвідом це розумом і заспокойся емоційно. Бо саме про це і йдеться.

 

 

Він і вона

Не можу говорити про чоловіків, бо не була чоловіком. Можу покластися на різні свідчення та вказівки психологів: чоловіки «прописані» під активну дію. Саме тому в стосунках їм важливіша фізична сторона, ніж емоційна. Чоловік почуватиметься самотнім швидше тоді, коли йому бракує простого сексу, ніж коли йому нема з ким поговорити. Жінки здебільшого відчувають самотність, коли їм бракує емоційного контакту. На цьому стоїть вся система подружніх консультацій: жінок вчать «простоти фізичного контакту» як основного виду мови для чоловіків, а чоловіків вчать слухати, відчувати, говорити правильні слова, або і взагалі — говорити. Розмовляти.

Скільки ж то подружніх трагедій, зрад будується на тому, що жінка почувається емоційно самотньою і шукає цього доповнення в різних інших людях!… Очевидні рекомендації для чоловіків — вчіться емоцій, як вчить іноземну мову той, для кого вона важлива, а хто цього не хоче — той просто визнає, що для нього це неважливо, ну і все. Але знання рівнів своєї самотності важливе також і для жінок.

Найчастіше, відповідно до своєї конструкції, чоловіки здатні на емоції тільки як вершину свого людського виявлення. Коли їхній базовий, фізіологічний рівень активний або має добре задоволення (тобто коли фізичне бажання є і «увінчане» дозою почуттів та емоцій у дошлюбний час, а також коли воно нормально, регулярно функціонує в стабільному подружньому житті). Тому найчастіше зі згасанням фізичної близькості в стосунках у чоловіків взагалі зникає ця «квіточка» емоцій, цей едельвейс, який виростає здебільшого на крутих схилах фізичного прагнення. Натомість жінка «складається з емоцій та почуттів» більше, ніж із тілесних потреб.

Емоційна самотність буває не меншою пасткою, ніж гормональна (тілесна), а для жінок вона ще й болісніша. Тілесна самотність почасти лікується фізичною активністю й активними контактами в суспільній групі. Коли є ті, з ким можна сидіти поруч, брати за руку чи на руки, обіймати. Тут може добре допомогти волонтерство, робота з дітьми, хворими, старими. Нормальний, здоровий, без запалених думок, тілесний контакт спрацьовує як запобіжник. Голодні емоції насичуються насамперед добрим культурним рівнем. Хороші книжки та фільми, хороша музика, споглядання гарної природи, відвідування добрих виставок образотворчого мистецтва — це та робота душі, яка дає нам потрібне живлення. Просто — але це працює.

Ще не згадуючи про духовність і молитву. Ще просто на душевному рівні, за Павлом.

 

 

Ніхто не самотній

Найважче впоратися з собою людині, яка далеко від Бога. Бог, який нас створив і краще за нас самих знає про всі наші рівні, механізми, автомати і напівавтомати, завдяки яким ми функціонуємо. Саме тому так глибоко необхідним є справжнє релігійне виховання з молодих років: щоб, коли цей «пуп’янок» полізе з гілочки вперед і почне розпускати пелюстки — молода людина розуміла, що з нею відбувається, сама себе не лякалася, інших не лякала та не втрачала суспільних зв’язків (наприклад, не сварилася з батьками, друзями, не втікала з парафії).

Кожне відчуття самотності — це насамперед болісний поклик душі, яка відчуває втрату Бога, розрив первісної гармонії. Тому, перш ніж кидатися по побаченнях або молитвах до святих покровителів подружжя, потрібно «загальмувати» і подумати. Як було сказано — чого я насправді хочу. А також — чого хоче Бог.

Якщо людина каже «ну так, так, це все побожно і зрозуміло, але де ж мені таки знайти жінку/чоловіка» — це свідчить тільки про те, що насправді вона не має глибокої віри, не надає Богові належне Йому місце у своєму житті, а тому має всі шанси заблудитися в чистому полі. Бо перш ніж піддаватися гормональній бурі та емоційному голоду, їх потрібно відкрити Богові, ввірити Йому, попросити перевести «сухою ногою» через це бурхливе море, і дати того, з ким можна буде побудувати сім’ю, відкриту на Нього.

Хто не встиг цього зробити, бо не зорієнтувався, чи мав замалу віру, чи взагалі не мав досвіду віри, — для того ніколи не пізно, щоб Господь «увійшов у човен» посеред нашої бурі. Євангеліє каже, що коли Ісус увійшов у човен до учнів, буря стихла.

Хто заплутався в тому, чого сам прагне, — ніколи не пізно оцінити, що вже маєш, і діяти розумно. Павло писав: хто вже має жінку — нехай її не залишає. Ні шлюб сам по собі, ні самотність сама по собі не спасають і не заважають спасінню. Все, що ми маємо на землі, — це завдання, щоб навчитися бути разом. Тому що Небо — це спільне буття всіх разом, як Отець, Син і Дух існують у повному взаємопроникненні, в досконалій єдності, а ми будемо там подібні до Них у Їхньому спілкуванні-близькості. Хто навчився правильного спілкування і будування спільності через життя в шлюбі, той має такий досвід. Також його мають ті, хто навчився спільності та єдності в монастирських спільнотах. Також його мають ті, хто навчився будувати живе спілкування у служінні ближнім.

 

 

Роззирнутися довкола

Тому що немає теми «самотність це теж непогано». Самотність — це погано. Завжди! Небо — це ідеал спільності, а пекло — це «ідеал» самотності, повнота самотності, коли всіх довкола багато і кожен сам по собі. (Яке суспільство ми будуємо, якщо придивитися до цієї картинки?) Ідеться тільки про те, щоб розпізнати, який шлях «зцілення від самотності» є конкретно твоїм. Немає чоловіка чи жінки — розпізнай (може, ти цього ще ніколи всерйоз не робив?), чи тебе Бог не чекає у монастирі, в священстві чи дияконаті, на місіях, у волонтаріаті, в служінні парафіяльній спільноті. Є безліч людей, самотніх навіть із чималими сім’ями, і так само безліч людей, які не мають подружжя й дітей, а при цьому ніхто й ніколи не скаже, що вони самотні!

Тому що самотність — не ззовні. Самотність — всередині. Якщо тобі гірко йти після роботи в порожній дім, де на тебе ніхто не чекає, — не дозволяй лукавому заганяти себе в гірке коло жалів, іди до свого парафіяльного храму і починай служити. І ти не будеш самотній, ні в якому розумінні! Керівники хорів благають парафіян «хоч якось» записуватися, «хоч якось» приходити. Допомога старим і хворим у парафіях нерідко «на нулі», бо нема кому цим займатися. Парафіяльні спільноти, буває, радісно виникають, а потім тихо «здуваються» і перестають функціонувати. А причина проста: щоби щось зробити, в це потрібно вкластися. Інколи — не просто вкластися, а «вбитися», віддати справі весь вільний час і всі сили. Чому так багато самотніх? Чи не тому, що люди хочуть, щоби хтось зробив їх не-самотніми, а самі просто сидять і чекають?

Царство Боже, казав Господь, всередині нас. Хочеш мати друзів — будь другом. Хочеш знайти пару — будь відкритий до того, щоб знайшли тебе. Реколекції, табори, літні школи, волонтерські виїзди, участь у місійних справах. Коли в тебе буде «в сто разів більше» домів, і полів, і братів, і сестер, — ти не будеш самотній, ні тут, ні в Небі.

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: