Чи Матір Божа урятує нас від розгніваного Бога?

Про сенс заступницької молитви — уривок із книжки о.Яцека Салія ОР «Праця над вірою» (видавництво «W drodze»).

Я не можу погодитися зі словами пісні «Сердечна Мати». Там є слова: «А коли Отець розгніваний січе, щасливий, хто до Матері втече». Зрештою, це наївність (і образа божественності): гадати, ніби Марія, яка є тільки Божим створінням, милосердна більше, ніж сам Бог! Я переглядав під цим кутом марійні пісні у своєму молитовнику. На жаль, цей негідний образ розгніваного Бога й милосердної Матері повторюється кілька разів.

Це може ввести у спокусу. Але… саме такі «спокусливі» образи містяться у Святому Письмі! Будь ласка, погляньте на образ розгніваного Бога і милосердного Мойсея: «Вже говорив про те, щоб їх запропастити, якби не Мойсей, його вибранець, не став йому навпроти (…) щоб він їх не знищив» (Пс 106,23). Взагалі то варто трохи помедитувати над біблійними описами заступницької молитви Авраама (Бут 18, 23-33), Мойсея (Вих 17, 11-13; 32, 9-14; Чис 11,1нн; 21,7; Втор 9, 18-20), Самуїла (1Сам 7,7; 12,23), Єремії (Єр 14, 7-9; 14, 19-21).

Бо мені так здається — всупереч поширеній думці, — що проблема «милосердна Мати vs суворий Бог» випливає не з релігійної турботи про шану, належну Богові, а з недооцінки заступницької молитви. Зрештою, то ж Бог нас так створив, щоб ми одні одним допомагали та одні одних захищали від зла. І не аби-де, а у Святому Письмі Бог нарікає на те, що не знаходиться нікого, хто би стримав кару Його руки: «Я шукав між ними кого-небудь, що вимурував би мур та став передо мною в проломині за цю землю, щоб я не вигубив її, — та не знайшов» (Ез 22,30). Скільки разів я проголошую реколекції для священників — посилаюся на цю скаргу Бога, щоб нагадати, яким великим душпастирським обов’язком є молитва за людей, серед яких священникові випало трудитися.

Маю таке переконання (а чи маю рацію, то Господь сам відає), що спротив проти образу Марії, яка стримує Божий гнів, викриває занедбання заступницької молитви у нашому власному житті. Нині, в часи переможного індивідуалізму, не раз навіть глибоко віруючі батьки забувають про те, щоби щодня молитися за своїх дітей. Може, частіше молиться настоятель за своїх парафіян; але безумовно тяжко нам було би знайти вчителя, який молиться за своїх учнів, або журналіста, який молиться за своїх читачів чи слухачів.

Отож саме пора, щоб до нас нарешті дійшли біблійні свідчення та заклики, які стосуються заступницької молитви. Також і в Новому Завіті їх немало. «Не перестаємо за вас молитися, — зізнається апостол Павло, — та просити, щоб ви дійшли до повного спізнання Божої волі» (Кол 1,9нн; пор. Еф 1, 15-19; Флп 1,9нн; 1Йн 5,16). Павло, зрештою, розраховує на взаємність: «Благаю вас, брати, Господом нашим Ісусом Христом і любов’ю Духа — ревно змагатися зо мною в молитвах за мене до Бога» (Рим 15,30; пор. 2Кор 1,10н; Кол 4,3; 2Сол 3,1; Євр 13,18).

Заступницька молитва може інколи набирати вигляду боротьби. «Він (Епафр) завжди змагається за вас у молитвах, щоб ви стояли непохитно в досконалості й виконували волю Божу в усім» (Кол 4,12). Також апостол Павло інколи почувається войовником: «Я хочу, щоб ви знали, яка в мені велика боротьба за вас» (Кол 2,1). Запитаймо нескромно: а з ким борються під час своїх молитов Епафр і Павло? Ми щойно цитували Ез 22,30, отже — це питання риторичне. У життєписах святих можна знайти чимало пронизливих описів такої боротьби з Богом за спасіння грішників.

Як це? Хіба ж Мойсеєві, Павлові чи хоч би навіть Божій Матері більше хотілося спасіння грішників, ніж самому Господу Богу? Якби такий підхід містився у марійних піснях, можна би в них запровадити виправлення або і перестати їх співати. Однак Святе Письмо становить норму віри. Отже, щось корисне для нашої віри ми маємо зробити з тим фактом, що Святе Письмо стільки разів говорить про боротьбу, яку провадять із Богом за спасіння грішників Божі друзі.

Насамперед, однак, ми повинні усвідомити дві істини. По-перше, Бог є Любов і ми завжди повинні пам’ятати як догму, що для Нього наше благо важливіше, ніж для нас самих. Тому, якщо Він інколи набирає вигляду нашого «ворога» (пор. Втор 32,19нн), то безсумнівно для Нього також і тоді важливе наше благо. По-друге, скільки разів якесь створіння насправді переймається нашим благом, то завжди остаточним джерелом цього є Божа любов до нас. Коротко кажучи, це Бог, який любить людей, зробив Мойсея здатним «боротися» з Ним за прощення для грішного люду, і надихнув його це робити.

У прекрасній книжці про Мойсея, яка становить спробу підсумування юдейської мудрості на тему цього великого пророка, це пояснюється так: «Пам’ятай, — звіряється Бог Мойсеєві, — що в моєму Законі перемішані справедливість і милосердя, бо якби він був тільки милосердям — чи гріх не знищив би світу? А якби то була тільки справедливість, чи вона би не знищила грішника? Оскільки ти міг бачити Мене в обличчя, нехай твоє обличчя буде лагідністю, коли моє буде справедливістю».

Спробуймо довести собі до свідомості, що Боже прощення означає примирення з Богом і Божими друзями. Неможливо примиритися з Богом без одночасного входження у спільноту Божих друзів, тому що примирення з Богом означає відкритість до любові, включення у загальний кровообіг любові.

Тому ото трагедія грішника полягає в тому, що він змарнував у собі надані йому Творцем здатності до справжнього життя любов’ю. Відповідно, він стягнув на себе гнів Бога (пор. Рим 2,5; Кол 3,6; Одкр 6,16н), у тому розумінні, що об’єктивно став одиницею, яка живе поза колом любові і чиє життя перетворилося в абсурд.

Однак навіть у цій безнадійній ситуації безконечна любов Божа не залишає грішника без надії. На ньому тяжіє гнів Божий, але Бог не може схвалювати зло або не перейматися ним. Заодно світ, у якому грішник живе, все одно залишається сповненим Божих друзів.

Тут буде невеликий відступ на тему друзів Божих. Спаситель усіх, Ісус Христос, багатьох своїх друзів огортає спасенною благодаттю, і багатьох Він уже привів до спасіння, а свою Матір обдарував неймовірною повнотою спасіння. Тому бути у благодаті означає перебувати у загальному кровообігу любові, який прямує до сформування всіх друзів Божих у єдине Тіло Христа. Натомість бути спасенним означає становити частку Тіла Христового вже повністю і остаточно.

Тому заступництво святих у Небі та заступницька молитва, яку возносять друзі Божі, що лише прямують до спасіння, — це наслідок того, що вони насправді є друзями Богу. Бо бути Богові другом означає страждати від того, що хтось перебуває поза Божою спільнотою. Це означає пробувати включати в цей кровообіг любові навіть тих, хто ніби вже до цього стали нездатними. Звісно, цієї великодушності Божі друзі й навіть Пресвята Діва не мають самі від себе. Їх виповнює любов Божа, і то вона велить їм боротися за кожного, хто опинився поза цим кровообігом предвічної любові.

Не власними силами «боровся» Мойсей із Богом за збунтований люд; його на це штовхала і робила до цього здатним любов Божа. Також і любов, якою огортає Марію Син Божий, який заради нас став Її Сином, робить Пресвяту Діву таким предивним начинням милосердя навіть для найбільших грішників. Отож замість боятися таких формулювань у марійній побожності радше прославляймо Бога за те, що Він очікує від нас заступницької молитви, а Пресвяту Богородицю зробив здатною до такого надзвичайного заступництва.

А на завершення варто зазначити, що схвалені церковною владою об’явлення Господа Ісуса і Богородиці лежать у межах цієї теми, однозначно взаємодоповнюючись. Господь Ісус, об’являючись св.Фаустині, постійно нагадував про Боже Милосердя, а Богородиця, об’являючись у Лурді, Ла Салетт чи Фатімі, постійно говорила про кару Божу, яка на нас чекає, якщо ми не навернемося.

Переклад CREDO за:  Dominikanie