Роздуми над Божим Словом на середу ХХХІІ звичайного тижня, рік І
Формально дев’ятеро зцілених від прокази зробили все правильно: адже Закон Мойсея справді наказував у разі зцілення від цієї хвороби показатися священникові, і так людина могла повернутися до спільноти Вибраного народу. Про це зокрема говориться в 13 розділі книги Левіт. Лише один із них, самарянин, повернувся, щоб подякувати Ісусові.
Господь нагадує нам, що духом закону має бути любов: передусім — надзвичайна любов і відданість Богу, а також любов до ближнього. Однак формалізм віри, коли людина зводить її до виконання зовнішніх приписів, позбавляє закон духа любові й тому літера вже вбиває. Формально самарянин і не мусив іти до священника: адже він не належав до тих, на кого поширюється Закон Мойсея! А відтак йому було простіше повернутися до Ісуса. Все ж таки Ісус дивується тому, що самарянин прийшов подякувати, а ті, яким було відкрито Слово Боже, ті, які були виховані у вірі, стали сліпими на те, чому закон мав їх навчити: на любов.
Образ прокажених дуже промовистий — це образ грішника. Саме тяжкий гріх робить людину відкинутою від спільноти Церкви та від Бога. Хоча назовні різниці між грішником і святим ми не зауважуємо — грішник надалі може ходити до церкви — але його душа немов гнійна рана, яка смердить і відпихає від себе благодать Бога. Грішник теж відчуває, що він відкинутий Богом: часом він компенсує це надмірною насолодою життям, часом — осудженням і роздратованістю на інших. А часом його сумління так заболить, що йому тільки і залишається волати, як тим прокаженим, до Ісуса у сповіді: «Ісусе, Наставнику, помилуй …».
Якось у храмі під час проповіді я попросив піднести руки тих, хто після Святого Причастя, тобто після Меси, читає молитви подяки після Причастя. Жодної руки не піднялось угору. Наче ніхто й не чув, що треба молитися цими молитвами. Підозрюю, що й після сповіді так само мало людей дякує Богові за прощення гріхів. Відсутність подяки, як і відсутність простої сердечної розмови з Ісусом на самоті, перетворює нашу віру на сухе виконання приписів, робить її формальною. А така віра не може заспокоїти голоду нашого серця.
В одній проповіді я почув, як священник говорив, що в одній з африканських мов слово «дякувати» складається з двох слів: «серце» і «пам’ять». Тобто дякувати — це пам’ятати в серці про того, хто дарував тобі милість. Саме з цього і починається наш особистий зв’язок з Ісусом.
фінансово.
Щиро дякуємо!
