Перевернене каміння

Роздуми над Божим словом на ХХХІІІ Звичайну неділю, рік В

Єрусалимський храм був справжнім чудом світу. Роботи з реконструкції та розширення храму розпочав Ірод Великий у 19-му році до Різдва Христового. Він відновив храм до неймовірної краси. Велич храму вражала й зачаровувала. Тоді кожний розумів, що видима дійсність перевищує найпрекрасніші уявлення та описи. Тут насправді пасує приказка: «Краще один раз побачити, ніж сто разів почути»! Йти до такого храму в паломництві тричі на рік було істинною радістю для кожної людини: Які ж то вони любі, твої шатра, Господи сил! Знемагає моя душа й прагне До дворів Господніх! Серце моє й моє тіло радіють живим Богом. Щасливі, що живуть у твоїм домі; вони повіки тебе хвалять! Один бо день у твоїх дворах ліпший, ніж тисяча (деінде) (Пс 84, 2-3. 5. 11).

Храм був збудований так, як цього хотів його архітектор — сам Господь Бог. Він об’явив точні інструкції, як належало будувати цілу споруду, аж до найменшої її деталі. Тому Єрусалимський храм був втіленням Божої краси та величі Небес. Проте найбільший скарб храму зберігався за його завісою у Святому Святих — у Кивоті Завіту, де знаходилися Божі заповіді на двох кам’яних скрижалях. Тому кожний єврей у будь-якій частині світу завжди звершував свої молитви, повертаючись обличчям до храму, як заповідав цар Соломон: молитимуться до Тебе, звернувшись до землі, що Ти дав батькам їхнім, до міста, що Ти вибрав, і до храму, що я збудував для імені Твого (1Цар 8, 44). Це справді був дім Божий та Його оселя з людьми на землі.

Єврейський історик Йосиф Флавій описує храм такими словами: «Зовнішній вигляд храму представляв усе, що тільки могло захоплювати око і душу. Покритий зусібіч важкими золотими листами, він вражав на ранковому сонці яскравим вогненним блиском, сліпучим для очей, як сонячні промені. Чужинцям, що прибували на поклоніння до Єрусалима, він здалеку здавався вкритим снігом, бо там, де не був позолочений, він був сліпучо-білим».

Того часу дехто говорив про храм, що прикрашений коштовним камінням та дарами… але Господь Ісус не поділяв загального захвату. Він говорив про його остаточне зруйнування.

Перше зруйнування храму Соломона відбулося 586 року до РХ. Вавилонський цар Навуходоносор спалив Єрусалимський храм, а євреїв повів у неволю. Сталося це через моральні та релігійні гріхи і невірність Божого народу, від якої постійно застерігали пророки. Через 70 років нащадок Давида Зоровавел відбудував храм.

Другим разом храм був осквернений, але не зруйнований, у період зі 169 по 167 роки до РХ. під час грецької окупації за царя Антіоха ІV Епіфана. Повстання братів Макавеїв повернуло святиню Вибраному народу. Втретє храм зазнав пошкоджень, коли Єрусалим захопили римські війська, 63 року до РХ.

Ірод Великий поступово відбудовував пошкоджену святиню. Храм постійно вдосконалювався, навіть по смерті Ірода. На той час як Ісус проповідував у храмі, роботи тривали вже 46 років. Вони закінчилися 64 року після РХ, тобто всього за шість років до його цілковитого знищення. Єрусалимський храм не відбудовано і понині. Від нього залишилась тільки Стіна плачу.

Ця історія показує, що Господь Бог любить свій народ. Він терпеливо чекав на плоди його навернення і святості. Бог хоче перебувати серед свого народу, оселитися з ним, ділити всі його радості й болі. Йосиф і Марія принесли дитя Ісус у жертву в Єрусалимському храмі (Лк 2, 22-39). Дванадцятирічний Ісус залишився у ньому при справах Отця (Лк 2, 46-49). Це був дім Його Отця, дім молитви. Євангелія від Йоана показує Ісуса на кожному святі у цьому храмі. Для Нього це було особливе місце: Ревність дому Твого поїдатиме мене (Пс 69, 10).

Варто згадати слова Катехизму Католицької Церкви: «Ісус жодним способом не був ворожим Храмові, де проповідував те, що суттєве у Його науці. Він захотів заплатити податок на Храм і доручив це Петрові, якого він щойно поставив як скелю — основу майбутньої Церкви. Більше того, Він ототожнював себе з Храмом, показуючи себе як остаточне місце перебування Бога серед людей» (пункт 586).

Проте безповоротна катастрофа сталася. Під час Юдейської війни, особливо при штурмі Єрусалима та його храму, загинуло близько мільйона і ста тисяч людей, і ще більше ста тисяч було продано у рабство. «Ця катастрофа стала історичним провіщенням кінця світу, показуючи, як Божий суд над одним народом Ізраїлю в кінці доби Старого Завіту слугує прообразом суду над усіма народами в кінці Нового» (Католицька Біблійна Школа). Час надходить, коли ані на оцій горі, ані в Єрусалимі будете ви поклонятись Отцеві (Йн 4,21).