Роздуми над Першим читанням на середу ХХХІІІ Звичайного тижня, рік І
Тими днями були разом схоплені семеро братів з матір’ю. Цар повелів катувати їх бичами та воловими жилами, щоб заставити їх їсти заборонену свинину.
Незвичайно великого подиву, доброго спомину гідна їх же мати, яка, бачивши як семеро її синів протягом одного дня загинули, мужньо перенесла те, бо надію поклала на Господа.
Вона, повна шляхетної відваги, підбадьорюючи свою жіночу ніжність чоловічим духом, умовляла кожного з них батьківською мовою, кажучи до них: «Не знаю я, як ви в моїм лоні з’явилися, не я дала вам дух та життя, не я звела докупи частини вашого тіла; але це Творець світу, який творив людину, коли вона поставала, який дав буття всім істотам, – Він віддасть назад вам у своєму милосерді дух та життя, бо ви тепер жертвуєте собою задля Його святих законів».
Антіох думав, що вона його зневажає, і боявся, щоб вона, йому на наругу, не звернула голосу наймолодшого, який ще лишився; почав отже його умовляти, і то не лише словами, але й під клятвою запевняв, що збагатить його, вчинить щасливим, ба, навіть матиме його за друга й дасть йому великий уряд. Оскільки юнак ніяк не хотів на те пристати, цар прикликав матір і заходився її намовляти, щоб вона дала хлопцеві рятівну пораду. А що він довго умовляв, то вона й погодилась переконати сина.
Тож нахилившись над ним, почала вона глузувати з жорстокого тирана, кажучи так, батьківською мовою: «Сину, змилуйся наді мною, яка носила тебе в лоні дев’ять місяців, яка годувала тебе три роки і вигодувала, та й довела до цього віку, кормивши тебе. Молю тебе, дитино, поглянь на небо й землю, подивися на все, що в них є, і зрозумій, що все це Бог створив з неіснуючого, і що й людський рід став існувати таким чином. Не бійся цього ката, а, гідний своїх братів, прийми смерть, щоб я могла тебе в Божому милосерді знову мати разом з братами».
Ледве вона скінчила, як юнак сказав: «Чого чекаєте? Я не послухаю царського наказу. Я скоряюся велінню закону, який був даний батькам нашим через Мойсея. А ти, винахіднику всякого зла на євреїв, не уникнеш рук Божих!»
2Мак 7, 1.20-31
Коли читаєш описи мучеництва, то застигаєш від подиву: як це можливо пережити? І з такою мужністю духа! А тут ще й жінка, матір. Змушена дивитися на смерть своїх сімох синів. Але її віра така сильна, що вона не лише не намовляє їх спасати дочасне життя, але своїми простими — і водночас глибокими — словами говорить їм про життя і смерть, про Бога і вірність, про справжні багатства та бідність. Вона знає про чудо життя з власного досвіду, а тому й довіряється Господу, який творить такі надзвичайні речі та може зробити ще більші. Вона каже до наймолодшого: «прийми смерть, щоб я могла тебе в Божому милосерді знову мати разом з братами». Вона моє своє життя, своїх синів, усе — в Богові. А в Ньому нічого не пропаде.
Приклади святих показують нам і наші можливості, бо й вони жили у такому ж світі, що й ми живемо. Вони вчать нас інакше дивитися на життя і на смерть. Знаходити справжні цінності. Хто знає, що на нас чекає у майбутньому… Секрет святих — усе мати в Богові. Лише Він — єдина впевненість.
Літургійний спомин святих семи братів Макавеїв — 1 серпня.
Читайте також: Роздуми до сьогоднішнього Євангелія
фінансово.
Щиро дякуємо!
