Свята та святі

Свята Бланка Кастильська

01 Грудня 2019, 09:49 264

Римо-катол.: 1 грудня (довільний спомин)

З нагоди Року святості подружжя та сім’ї, що триває в Римо-Католицькій Церкві в Україні, продовжуємо цикл матеріалів про покровителів подружжя з Літанії до захисників святості, єдності і нерозривності подружжя.

Нині можна почути безліч тверджень, нерідко — прямо протилежних, стосовно місця жінки в сучасному суспільстві. Одні стверджують, що жінка повинна виконувати передусім (або — тільки) роль дружини і матері в сім’ї. Інші — що жінка, як і чоловік, повинна реалізувати себе у професійній, громадській чи суспільно-політичній сфері. Хтось може стверджувати, що ці дві «ролі» взаємовиключні, інші — що вони сумісні. «Шаблону», який дає універсальну відповідь на ці питання, немає, як немає і шаблону, за яким визначається доля кожної конкретної людини. Кожна людська доля неповторна, і відповіді на перераховані вище питання для кожної жінки — дружини, матері і громадської діячки — будуть іншими. Ми ж говоритимемо про жінку, яка спромоглася поєднати роль вірної дружини і турботливої матері з роллю голови держави. Мова про Бланку Кастильську (ісп. — Blanca de Castilla; фр. — Blanche de Castille), дружину французького короля Людовика VІІІ на прізвисько Лев, матір чотирнадцяти дітей і королеву-регентшу Франції у 1226-36 та 1248-52 роках.

Бланка Кастильська — донька іспанського короля Альфонса  VІІІ на прізвисько Шляхетний і англійської принцеси Елеонори (третьої з десяти дітей короля Генріха ІІ, сестри славнозвісного Ричарда Левове Серце та його безславного наступника на королівському троні Йоана (Джона) Безземельного ). Ще у 12 років, що в часи Середньовіччя не було рідкістю, була видана заміж за спадкоємця французького престолу принца Людовика. Її «наречений» був старший за неї тільки на рік, а сам їхній шлюб — що в ті часи також не було рідкістю — був частиною мирного договору між дядьком Бланки Йоаном Безземельним і французьким королем Филипом ІІ Августом. У той період історії, коли династичні зв’язки мали надзвичайну вагу в зовнішній політиці, дітей із монарших родин не питали про їхню згоду чи незгоду: вибір робили батьки виключно заради досягнення тієї чи іншої політичної мети. Це, однак, не завадило багатьом дівчатам із монарших родин, виданим без їхньої згоди за інших спадкоємців престолів, бути вірними дружинами і палко любити своїх чоловіків, і бути палко любленими. Це повною мірою стосується сьогоднішньої святої.

Читаючи життєписи святих королев чи княгинь, можна звернути увагу на таку деталь: їхні можновладні чоловіки, самі занурюючись у державні справи, давали їм повну свободу в царині, як би висловились тепер, «гуманітарній»: роздача милостині, піклування про хворих, удів і сиріт, подорожніх, будівництво храмів, заснування монастирів тощо. Нема підтверджень, що таку свободу надав Бланці Кастильській її чоловік, ставши королем по смерті батька (це сталося через 23 роки після їх одруження). Але немає і фактів, які б це заперечували. Тому можемо припустити, що Бланка і в цьому не відрізнялась від інших християнських королівських дружин. Відсутність же хоч яких відомостей на підтвердження цього має іншу причину. А саме ту, що тішитись відносно безтурботною роллю «першої леді» королівства нашій святій судилося недовго. Її чоловік Людовик VІІІ помер через три роки після сходження на трон. Під час облоги Авіньйона в Хрестовому поході в Лангедок — область на півдні Франції, де панували єретики-катари (альбігойці), король тяжко захворів. Йому, який перемагав у бою віровідступників-катарів,  хворобу перемогти не вдалось. Останнім його бажанням, яке так і не здійснилося, було востаннє побачити Бланку…

Малолітній спадкоємець королівського трону ще не міг керувати державою і Бланка взяла на себе роль регентші. На плечі 38-річної королеви, крім турботи про виховання десятьох дітей (четверо померло в дитячому віці), впав нелегкий тягар турботи про безпеку і цілісність держави, якій загрожували, з одного боку, незавершена війна з альбігойцями, з іншого — намагання англійців повернути втрачені володіння на континенті. До цих викликів додався ще один, внутрішній: проти регентства Бланки була налаштована значна частина великих французьких феодалів, які вбачали мало не «національну образу» в тому, що країною керує жінка, причому іноземка. Насправді ж вони, вважаючи, що зі смертю Людовика VІІІ королівська влада дещо ослабла, намагалась урвати собі якійсь «шматок» — чи нові привілеї, чи нові земельні володіння.

Боротися зі внутрішньою смутою довелося майже шість років. Крім загрози воєнною силою, противники Бланки вдавались до «інформаційної війни»: про королеву розпускали безсоромні плітки, зокрема приписуючи їй позашлюбний зв’язок з одним із небагатьох, хто її підтримував, — графом Тібо Шампанським, що увійшов в історію середньовіччя як поет. Не знаємо, чи саме Бланка була прообразом головної героїні його поезій та од — загадкової Чарівної Дами. Цілком можливо, що саме вона. Але немає нічого, що вказувало би на їхній гріховний зв’язок. Більше того: щоби спростувати плітки про те, що вона від нього вагітна, королева-вдова пішла на небачене для монаршої особи приниження — прилюдно роздягнулась. Утім, одним Тібо Шампанським «чорні піарщики» не обмежились: плітки зробили її «коханцем» кардинала Аньоло, який також підтримував королеву.

Спираючись у боротьбі зі своїми внутрішніми противниками на військову силу, королева Бланка робила все можливе, щоб не допустити відкритих воєнних зіткнень. Вона вдавалася до хитрощів, вела таємні перемовини з окремими змовниками, так руйнуючи спрямовану проти неї коаліцію. І коли один із противників опинявся в ізоляції, біля меж його володінь з’являлися королівські війська, яким він не міг протистояти, і йому нічого не залишалось, як тільки капітулювати. А коли один із найбільш небезпечних противників, П’єр Моклерк, покликав на допомогу англійські війська, — король Генріх ІІІ після висадки на французьке узбережжя, оцінивши перевагу сил королеви, вирішив за краще повернутися на свій бік Ла-Маншу. Своїх внутрішніх супротивників Бланка спромоглась перемогти, не проливши крові.

А одночасно з цією боротьбою Бланка довершила справу, яку не встиг довести до завершення її чоловік: поставила остаточну крапку у війні проти альбігойської єресі. Вождь катарів граф Раймон VII Тулузький підписав угоду, згідно з якою зобов’язувався знести укріплення навколо Тулузи та інших непокірних міст, а сам повинен був заради відпокутування своїх гріхів на п’ять років відправитись до Палестини. Трохи згодом у Святу Землю відправиться і П’єр Моклерк, де боронитиме Христову віру разом із сином Бланки Людовиком ІХ, який, досягнувши 20-річного віку (це був 1234 рік), став повноправним королем.

Але попри це підпис матері залишався під багатьма офіційними документами. Один дослідник Середньовіччя писав, що на чолі Франції у 1226–1252рр. стояли «король Людовик і королева Бланка». Період із 1226 по 1252 рік — це час від смерті Людовика VІІІ до смерті Бланки. Інший автор писав, що Людовик «так сильно любив свою матір, що завжди прислухався до її порад і був настільки вдячний їй за те, що вона робить для нього і для Франції, що легко погоджувався на їхнє спільне правління. Вона ж так любила свого сина, так довіряла йому і захоплювалась ним, так сильно була переконана, що король — це володар, голова, що не зловживала видимістю і реальністю влади, яку він їй надавав».

А про те, як Бланка Кастильська, поєднуючи роль голови держави і матері родини, спромоглась виховати своїх дітей, які вартості їм прищепила, говорять долі декотрих з них. Її сина, короля Людовика ІХ ще за життя називали «Святий». І недарма: прізвиськ монаршим особам у той час просто так не давали. Під таким прізвиськом він і залишається відомим у світській історіографії. В історію Католицької Церкви він, канонізований через 27 років після смерті, увійшов як св. Людовик Французький. Світські автори писали про його матір, що вона прагнула його виховати справжнім королем. Вона його виховала ще й справжнім християнином. І, мабуть, до самого кінця життя він пам’ятав слова, почуті від матері в дитинстві: «Краще мені побачити вас мертвим біля моїх ніг, ніж у смертному гріху».

Інший син Бланки Кастильської, Робер, разом зі старшим братом Людовиком вирушив у VІІ Хрестовий похід, де й загинув, боронячи християнську віру. Доньці Ізабеллі Бланка ще в дитинстві прищепила любов до молитви. І згодом у дівчини зародилося прагнення зберегти дівоцтво заради Господа Ісуса Христа. Як і її старший брат Людовик, вона була членом Третього францисканського ордену. Бажаючи і далі жити у дівоцтві, Ізабелла відмовилась від шлюбу з сином імператора Фридриха ІІ Конрадом ІV, хоча серед тих, хто радив їй погодитися на цю пропозицію, був навіть… папа Інокентій ІV. Згодом, однак, він схвалив її життєвий вибір. Також разом із Людовиком ІХ Ізабелла заснувала монастир у Лонгшамп біля Парижа, разом зі св.Бонавентурою розробила його статут. Сама, однак, монахинею не стала, а до кінця життя, зберігаючи дівоцтво, жила в окремому будиночку біля монастиря, в каплиці якого і була похована. Через 251 рік після смерті її беатифікував папа Лев Х.

Повернемось, однак, до сьогоднішньої святої. Тягар керівництва державою знову впав на плечі тепер уже немолодої королеви, коли її син вирушив у VІІ Хрестовий похід. Це сталося у 1248 році. 27 листопада 1952 року Бланка Кастильська померла у 64-річному віці від серцевої хвороби. Перед самою смертю наказала виплатити з її майна борги тим, кого чимось скривдила, а потім прийняла Святе Причастя з рук свого сповідника, єпископа Паризького Рено де Корбейля. 

Бланка Кастильська вшановується Католицькою Церквою як свята, хоча офіційно не була навіть беатифікована. День її спомину — 1 (у деяких країнах — 2) грудня.

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Збір на існування CREDO
Зібрано Залишилося зібрати
8092грн
71003грн
Потрібно зібрати
79095грн
Залишилося
11днів
Розмістити цей блок в себе на сайті

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

Франція
← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: