Поради

Як (ви)жити під замком? Поради від кардинала Вишинського і св. Хосемарії

28 Березня 2020, 09:08 1997

Тривале сидіння вдома, відірваність від постійних занять, страх, брак руху — це все може нам болісно дошкуляти протягом карантину.

Почитайте, як давали собі раду з перебуванням під замком двоє великих людей Церкви ХХ століття: Примас Польщі кардинал Вишинський і засновник Opus Dei Хосемарія Ескріва.

Умови, в яких вони опинилися, були набагато тяжчими, ніж навіть якнайбільш надокучливий карантин. Але запобіжні засоби, які вони застосовували, — дивовижно подібні й можуть надатися в різних ситуаціях.

 

Зайняти думки

Примаса Вишинського арештували 25 березня 1953 року і без вироку (ба навіть без висування звинувачень) вивезли з Варшави у невідомому напрямку. Перша реакція? Та, яку він записав у щоденнику, що був потім виданий як «В’язничні записки»:

«Я боявся, що більше не матиму участі в тій честі, якої зазнали всі мої колеги з семінарської лави. Всі вони пройшли через концтабори та ув’язнення».

Він зовсім не палав прагненням стати мучеником (його розсудливість і здатність діяти обдумано значною мірою врятували Церкву в часи комуністичної Польщі) і вважав, що Польща й Церква потребують у той момент мучеництва праці, а не мучеництва крові; але він прийняв ті обставини як нагоду для жертви.

Протягом трьох наступних років Примас Вишинський перебував у Ривальді поблизу Лічбарка, Сточку Вармінському, Прудніку Сілезькому і в Команьчі. В Ривальді він застав у своїй кімнаті на підлозі кілька книжок, покинутих у поспіху попереднім власником, зокрема одну італійською та одну — французькою мовою.

«Я вирішив так розпорядитися часом, щоб залишити якомога менше свободи докучливим думкам. І тому після Святої Меси (…) розпочав читання цих книжок поперемінно, щоби зміна теми рятувала від нудьги. (…) Ці дві книжки мають мені служити мовними вправами».

На стіні Примас влаштував Хресну Дорогу, намалювавши номери стоянь олівцем. Попервах він навіть не міг виходити на вулицю, тож постійно ходив кімнатою під час молитви. Щойно з’явилася можливість виходити, як він тут же нею користувався, навіть якщо була погана погода.

 

Підйом о 5.00

Найтяжчі умови утримання Примас мав у Сточку. В будинку, окрім нього і близько 20 охоронців, мешкали також капелан, о.Станіслав Скородецький, і сестра-черниця Леонія Грачик, яка провадила хатнє господарство. Будинок, колишній монастир, був зруйнований, його було неможливо обігріти. Мешканці мерзли і хворіли, наприклад, сам Примас дістав там серйозні проблеми з нирками.

Не зважаючи на всі ці обставини, кардинал Вишинський підготував план дня для всіх трьох, який розпочинався побудкою о 5-й ранку (хоча вони могли спати набагато довше, тим більше що температура в домі не заохочувала вилазити з-під ковдри!) і закінчувався о 22.00. У цьому плані було визначено час на молитви, читання книжок і власну працю.

Отець кардинал організував сестрі і капеланові лекції та уроки мови. Під час прогулянок садом Примас і о.Скородецький розчищали алеї від снігу та займалися садочком із використанням власноруч виготовлених знарядь. Кардинал із подивом занотував у щоденнику, що їхні наглядачі, хоч не мають жодного завдання окрім перебування на постах, байдикують і можуть годинами витріщатись у вікно, а в найкращому разі читають примітивні книжечки. Він визнав, що це говорить про недовгий вік ладу, якого вони були стражами.

 

 

«Божий мир» з усіма

Капелана й черницю привезли у той дім у Сточку просто з в’язниць. Як виявилося пізніше, обоє доносили на Примаса. Він мусив розуміти таку можливість, але попри це ставився до них із батьківською приязню.

«Ми приречені на життя “у трійці”. Воно не буде легким», — записав кардинал. Але: «Це спільна доля, це близькість людей, які ходять по тих самих дошках, — усе це є матеріалом для нового зв’язку».

Ті двоє були залякані, після страшних випробувань, тож він дозволяв їм виговоритися і виплакатися. Однак старався, щоб попри тяжкі обставини основною нотою в них була спокійна і довірлива радість. В особливо тяжкі моменти, такі як Надвечір’я Різдва, вони проводили майже весь час разом, щоб не залишати собі ані хвилини на жалощі над собою. Однак щодня, заради психічної гігієни, кожний повинен був мати кілька годин виключно для себе.

Примас дуже старався не зненавидити охоронців і тих, хто їм надав повноваження. Він цінував те, що охоронці були з ним «достатньо ввічливі», а в щоденнику не коментував їхні численні грубощі. Комендантові якось пояснив, що насправді сприймає його як представника своїх кривдників, однак не має до нього особистих претензій.

У перший день 1954 року кардинал Вишинський записав:

«Прагну зберігати “treuga Dei” (Божий мир — ред.) з усіма. Відновлюю свої найкращі почуття до всіх людей. До тих, які мене зараз оточують найближче. І до тих далеких, кому видається, ніби вони вирішують мою долю, яка повністю в руках мого Небесного Отця. До них я не маю в серці неохоти, ненависті чи духа помсти. Прагну боронитися від цих почуттів повним зусиллям волі та з допомогою Божої благодаті. Лише з таким настроєм і з таким почуттям я маю право жити. Бо лише тоді моє життя будуватиме Царство Боже на землі».

 

Обтяжливе співіснування

Перед подібними викликами стояв 16-ма роками раніше майбутній святий Хосемарія Ескріва, засновник Opus Dei. У Мадриді, який захопили комуністи з анархістами, йому загрожувала смерть через те, що він був священник, тож отець Хосемарія мусив переховуватися. Він перебував по різних місцях під фальшивими іменами (наприклад, у санаторії для психічно хворих), і зрештою потрапив у консульство Гондурасу, тобто дипломатичного осередку, куди солдати й міліція доступу не мали. Отець був такий вимучений і схудлий, що коли мама прийшла його провідати, то впізнала його тільки за голосом.

У невеликому домі при Пасео де ла Кастельяна в Мадриді переховувалося близько ста чоловік. Отець Хосемарія опинився там разом із трьома молодими чоловіками з Opus Dei та 15-річним рідним братом. Той дім був переповнений, тому спершу вони спали уп’ятьох під столом у їдальні, а потім «дістали підвищення» до колишньої вугільної комірки — приміщення темного, задушливого, яке освітлювала гола лампочка на проводі. Коли вони розкладали на ніч матраци і плащі, то застеляли ними всю підлогу. Вдень складені матраци слугували їм сидіннями, а валізки, покладені на коліна, були їм за столики. В усьому домі була тільки одна ванна кімната, тож доступ до неї був суворо регламентований. Таку атмосферу в консульстві описав Андрес Васкес де Прада у своїй книжці «Засновник Opus Dei»:

«За такої величезної залюдненості, в незмінній монотонності годин, що проминали, співіснування ставало обтяжливим. Життя втікача, позбавлене надії на евакуацію або кінець війни, (…) не мало нічого привабливого. Внаслідок цього знеохочення підривало нерви мешканців притулку, аж до стану глибокої апатії. В такій атмосфері бракувало енергії навіть на те, щоб якось убити час, який тягнувся незносно повільно, залишаючи в душах роздерту діру неохоти й пустки. (…) Стосунки між людьми в межах цього тяжкого співжиття також не були приємними та заспокійливими. Постійно вибухали сварки, постійно здіймалися ламентування і нарікання. Оскільки мешканці притулку були позбавлені дисципліни, що випливає з праці, їхні думки — як звірі в клітці — постійно оберталися довкола їхніх власних клопотів, яких ніколи не бракувало, так що деякі навіть втрачали самовладання. Їхня свідомість немовби блукала у млі. Зрештою майже всіх охопили дві одержимості: голоду і страху».

 

 

Найпрекрасніші хвилини

А в тій колишній вугільній комірчині панувала зовсім інша атмосфера. Один із її мешканців пізніше згадував ті дні як найпрекрасніші у своєму житті!

Тут так само, як у місці утримання кардинала Стефана Вишинського, ключем була молитва й організація часу. Чоловіки вставали рано, раніше за всіх інших мешканців дому. Розпочинали день короткою медитацією, яку виголошував священник, і Святою Месою, яку він служив у цій кімнаті. На сніданок вони пили чай (із їжею були проблеми, їсти давали трошки і двічі на день). Потім кожен займався своєю працею. Святий Хосемарія багато писав — хоч мусив це робити в дивних позах, із хиткою валізкою на колінах. Пополудні вони читали і вчилися, зокрема, вивчали мови. У плані кожного дня також була молитва: особиста, спільний Розарій, адорація Пресвятих Дарів. Отець Хосемарія відвідував сім’ю консула, чия жінка тоді хворіла.

Біограф святого пише:

«Його прагнення компенсувати людям зазнані труднощі виливалося в осолодження життя найближчим. Він намагався потішати пригнічених, не створювати проблем у співіснуванні, виконувати дрібні послуги для вигнанців. Старався не говорити про війну ані про себе самого. Без нарікань зносив голод. Панував над своєю цікавістю. Усміхався і постійно був погідним, усім переказуючи спокій і радість. Був милий, пунктуальний і впорядкований. Жертвував Богові зречення і неприємності, яких не бракувало».

Попри тяжкі умови, о.Хосемарія не відмовлявся від умертвлень. Наприклад, усі мешканці консульства, немов діти, очікували недільної вечері, яка складалася з хліба і уламків шоколаду, а Хосемарія Ескріва в неділю вечері не їв. Якщо він визнавав, що щось зробив погано, то перепрошував. Ця позиція передавалася його товаришам. Інші біженці називали погідних і спокійних мешканців комірчини «шептунами».

 

Щоденна боротьба

Може, св.Хосемарія і Примас Вишинський просто були енергійними, погідними, культурними і добре організованими людьми? Може, вони просто не вміли поводитися інакше? Справді, обоє були добре виховані й довгі роки працювали над своїми характерами, що безумовно дало плоди мужності у час випробувань. Одна ці ситуації були тяжкими навіть для людини у розквіті сил, а ці двоє хворіли. Відомо, як легко роздратуватися і розчаруватися, коли в нас щось болить, а на додачу ще й на голові купа людей, або температура в кімнаті мінусова!

В обох випадках ситуація була тяжка і з духовного погляду також. Обоє спостерігали за крахом — як тоді здавалося — справ, за які вони взялися за Божим дорученням. Вони болісно відчували віддалення від людей, до яких були послані, та неспокій за їхню долю. Отець Хосемарія навіть молився про смерть, бо визнав, що з чистилища він краще допоможе будуванню Opus Dei, аніж застрягнувши в укритті. Однак обоє вони прийняли принцип щоденної боротьби за те, що у спокійний час очевидне: довіру Богові, спокій, погідність духа і немарнування часу.

Виявилося, що Божі плани щодо них передбачають іще довге життя і багато праці, радості й клопотів. Святий Хосемарія з трьома товаришами у жовтні 1937-го покинув Мадрид і перебрався в регіон під контролем франкістів. Примас Вишинський вийшов на свободу в 1956 році. Перший помер у 1975-му, другий — у 1981.

Переклад CREDO за: Йоанна Операч, Aleteia

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com zlib project Immediate Unity