Велика Тайна віри

Роздуми над Божим Словом на неділю Воскресіння Господнього

Подія Воскресіння… але що це таке? Достовірність чи вигадка? Це дійсність чи видавання бажаного за дійсне? Історичний факт чи якась маячня, а може, привид або ілюзія? Це майстерний обман чи беззаперечний, безсумнівний факт? Як ми взагалі можемо зрозуміти Воскресіння? Я навмисно не додаю, чиє саме Воскресіння, бо воскрес тільки один-єдиний — Ісус Христос, Божий Син. Він первісток померлих, як пише апостол Павло (1Кор 15,20). Тому, насправді, годиться ствердити, що ми не знаємо, як ставитися до події Воскресіння, поки що єдиної у своєму роді.

Подивімося на реакцію тих людей, про кого нам говорить Євангеліє від Луки: І сталося, як вони були через це розгублені… вони, налякані, посхиляли обличчя до землі. Та їхні слова здалися їм маячнею, — і вони не вірили їм. Петро побачив лише полотна, — і пішов до себе, дивуючись з того, що сталося… Ось і все! Лише так можемо відреагувати на подію Воскресіння: розгубленість, страх, якась маячня, невіра, бачимо тільки покинуті шати смерті, максимум — в нас може зродитися подив… нічого більше ми людськими силами не можемо зрозуміти, а тим більше пояснити подію Воскресіння! З’ясовується одне: з людиною, яка стає перед дійсністю Воскресіння, щось стається, але вона сама не в змозі пояснити, що з нею діється.

Тільки ті двоє чоловіків, одягнені в блискучі шати, які пізніше будуть названі ангелами, вони єдині можуть пояснити, що сталося: Чому ви шукаєте живого між мертвими? Нема Його тут, бо Він воскрес! Згадайте, як казав вам: «Потрібно, щоб Син Людський був виданий у руки грішних людей, був розп’ятий і воскрес на третій день».

Ми стаємо розгублені, бо єдина певна річ на землі — це те, що кожний мусить померти. Ти є порох і в порох обернешся. Це абсолютно певна річ. Всі помирають, гріб стає пащею смерті, яка поглинає і змикається над усіма нами. Не помре тільки той, хто не жив. Але того ранку, першого дня в тижні, всі свідки порожнього гробу остовпіли. Смерть перетворилась на життя. Абсолютна певність смерті, її незворотність, її тління й тотальне знищення — не відбулися! Порожній гріб Ісуса знищив цю абсолютну впевненість людини, що всі ми помремо і в порох обернемося, і на цьому буде все… кінець… крапка. Того ранку свідки порожнього гробу не знаходили жодного пояснення, адже досі такого не чувано і не бачено. Порожній гріб та сповіщення ангелів перекреслювали весь їхній попередній досвід, усе, що вони досі знали, адже двоє ангелів оголошують «неможливе» діло Всемогутнього Бога, який дотримав своєї обітниці. Тому вони кажуть: згадайте, що Він вам говорив, коли ще був у Галілеї. Бог дотримав свого слова.

Це було неймовірне і шокуюче відкриття, без якого немає християнства. Без Воскреслого, живого Ісуса християнство було би лише різновидом релігійного світогляду. Ісус був би тільки одним із багатьох визначних релігійних діячів — який, проте, зазнав краху. А це означало би, що ми — християни — просто покинуті, залишені й самотні.

Воскресіння Ісуса це вирішальний момент. Має вирішитися остаточно і назавжди: чи Ісус був тільки «колись», чи Він і далі продовжує перебувати? Так або ні? Це вирішальний момент віри, через який пройшли всі свідки Воскреслого Господа. Чи Марія Магдалина, Йоанна, Марія, мати Якова, а також інші жінки, і Петро, — чи всі вони того ранку зустріли живого Господа? Ні, цього поки ще не сталося. І саме тому це Євангеліє таке близьке нам усім.

Що ж насправді з ними відбулося?

Очевидно, що того ранку свідкам Воскресіння не легко було про це сказати. Вони зіткнулися з цілком новою для них реальністю, що руйнувала межі їхнього горизонту досвіду. Папа Бенедикт XVI підкреслює у своїй книзі «Ісус із Назарета» абсолютну незбагненність і таємницю Воскресіння Ісуса Христа. Ми повторюємо на кожній Божій Службі: Це велика ТАЙНА ВІРИ: проголошуємо смерть Твою, Господи Ісусе, сповідуємо Твоє Воскресіння і очікуємо Твого пришестя в славі. Справді, ніхто не бачив двох найвеличніших Божих таємниць: моменту втілення Божого Сина і моменту Його воскресіння. Цей процес є виключною Божою таємницею між Ісусом та Отцем, що неможливо ні відобразити, ні передати, ані уявити чи описати. Найдавніші рукописи Євангелія від Марка закінчуються саме так: і жінки, вийшовши, втекли від гробу, бо жах і трепет огорнув їх, і нікому нічого не сказали, бо боялися (Мк 16,8). Адже воскресіння — це щось незбагненне для смертної людини, яка тільки йде до свого воскресіння.

Раніше, в іншому місці Євангелія, св.Марко розповідає, як учні, сходячи з гори після Преображення, були стурбовані словами Ісуса про те, що Син Людський «воскресне з мертвих». І вони запитували один одного, марно шукаючи відповіді, що означає «воскреснути з мертвих». Справді: що це таке? Учні не знали і мусили це пізнати тільки зустрівшись із реальністю, з Воскреслим, живим Господом.

Коли я говорю «живим» — це не означає поверненим до життя, яке ми знаємо. Воскресіння — це не зустріч з оживленим мерцем. Оживлення померлого більше не може зацікавити сучасних людей. У такому разі подія Воскресіння не була б важливіша за повернення до життя тих, хто помер клінічною смертю, але завдяки мистецтву лікарів повернувся до себе. Якби з Ісусом було так само, у світі й досі не змінилось би нічого. Проте відбулося щось цілком інше, ніж, наприклад, при воскресінні Лазаря, дочки Яїра чи юнака з Наїна. Воскреслий Ісус повернувся не зі світу мертвих, але зі світу життя самого Бога, який і є самим Життям. Ісус після смерті, поховання і сходження у відхлань увійшов у життя, яке більше не підпорядковане закону смерті та занепаду. Тільки Господь Ісус відкрив дорогу життя після смерті вперше і назавжди. Ми з вами вже більше не йдемо до гробу, як жінки, це вже не дорога смерті; ми починаємо новий шлях — від порожнього гробу Ісуса до життя з Воскреслим.

Ісус, як істинна людина тепер живе у Бозі, який воскресив Його своїм Духом. І саме з цього життя Він являється своїм учням. Для них це було щось цілковито несподіване, нечуване і небачене, з чим вони поволі мусили звикали жити, впродовж сорока днів до вознесіння Господа на небеса.

Юдейській вірі вже було відоме воскресіння померлих наприкінці віків. Хоча не всі це приймали, як наприклад садукеї, які навіть висміювали такі уявлення. Але більшість юдеїв вважали, що нове життя буде пов’язане з настанням нового світу. Якщо є новий світ, то у ньому є також новий спосіб життя. Новий світ — нове життя…, але ж Воскреслий Ісус прийшов до їхнього і нашого старого світу! Серед цього старого світу вони зустріли цілковито нове життя, життя воскреслого Господа.

Як його збагнути? Послухаймо, що пропонують нам ангели. Вони пропонують нам просту річ. Щоб зустріти Господа, потрібно згадати слово! Отож нове читання Святого Письма могло розпочатися тільки після Воскресіння. Спершу всі свідки Воскреслого були просто приголомшеними, не вірили, вагалися, дивувалися, — але вже більше не могли опиратися реальності: Він насправді є, Він живе і промовляє до нас, дозволяє торкати себе, хоча більше й не належить світові. Цей парадокс неможливо було описати: Ісус був цілковито інший. Марія Магдалина не впізнає Його, гадаючи, що то садівник; учні по дорозі до Емауса думають, що то звичайний подорожній, мешканець Єрусалима; апостоли на березі озера також не одразу впізнають, що то Господь (Йн 21,4). Отож замало побачити: потрібно розпізнати Господа. Хоча Він більше не належав нашому світові, та водночас був реальним, по-справжньому присутнім, цілковито самим собою. Ісус був той самий, але вже більше не такий самий. І ніхто вже більше не насмілювався питати Його «хто ти?» — всі бо знали, що то Христос! Тут виразно бачимо, що в учнів було подвійне враження між тим, що вони бачили і що насправді знали.

Нам потрібно знати Господа, адже ми вже більше не можемо Його побачити воскреслим після Вознесіння, як це було у випадку апостолів та інших понад п’ятисот свідків, — але ми завжди можемо Його зустріти при згадуванні слова та ламанні хліба. Це абсолютно інше, своєрідне пережиття, що порушує звичні рамки дійсності, перевершує будь-який земний досвід — і все-таки, воно присутнє абсолютно реально. Подолання смерті й поєднання людини з Богом сталося в Воскреслому Ісусі Христі.

Папа Бенедикт XVI продовжує: Ісус — первісток померлих, початок життя, який можна не догледіти, не зауважити чи зігнорувати. Але те, що Царство Небесне у цьому світі подібне до гірчичного зерна, найменшого з усіх зерен, сказав нам Господь (Мт 13,31). Так Воскресіння ввійшло у цей світ, який ми знаємо, лише через декілька таємничих з’явлень вибраним. Та все-таки, це був новий початок, на який усе очікувало в тиші. Для тих небагатьох свідків, які самі не спроможні були нічого зрозуміти, це була приголомшлива і надзвичайно реальна подія, що з такою могутньою силою об’явилася їм, аж зник усякий сумнів і вони з абсолютно новою безстрашністю виступили перед світом, щоби свідчити про цю незбагненну тайну: Христос воскрес! Первісток померлих!

Однак на завершення для всіх нас залишається питання, яке Юда Тадей адресував Ісусові в залі Тайної Вечері: Господи, що сталося, що Ти хочеш відкритися нам, а не світові? Можна парафразувати: чому Ти не виступив у повноті сили проти Твоїх ворогів, які повели Тебе на хрест? Чому ти не показав їм із незламною силою, що Ти Живий, що Ти — Володар життя і смерті? Чому Ти явив себе лиш малій жменьці учнів, свідченням яких ми зобов’язані вірити?

Це таємниця Бога: Він діє тихо і непомітно. Він поступово будує свою історію в історії людства. Він став людиною, і цього не помітити Його сучасники. Він страждав, помер і воскрес. Але чи не є саме це Божественним способом діяння? Не пересилювати, не долати зовнішнім тиском, а дати свободу вірити й зустріти Того, хто наблизився до нас, смертних, своїм Воскреслим життям. Він живий, коли бережемо Його слово. Ми зустрічаємо Його у ламанні хліба — в Святому Причасті.