Розмова після смерті

Роздуми над Божим Словом на ІІІ Великодню неділю, рік А

Єдиний напрямок, який показує Євангеліст Лука у своєму Євангелії, — це дорога Господа до Єрусалима. Але ось двоє, з учнів Ісуса, того ж самого дня, першого в тижні, йшли […] від Єрусалима. Вони обрали цілком протилежний керунок щодо їхнього трирічного слідування за Ісусом. Для них усе було втрачене. Залишилося тільки розчарування та повна безнадія: А ми сподівалися, що Він той, хто мав викупити Ізраїля…

Клеопа та інший учень були розчаровані Ісусом Христом, їхнім Учителем, що помер на хресті, як останній злочинець. Вони зневірилися у первосвященниках та старших народу, які видали цей смертний присуд. Вони й самі, мабуть, жорстоко помилилися, обравши шлях за Ісусом. У той час про Його ганебну смерть знали всі, хто був у Єрусалимі. Їм залишалось тільки забратися геть зі Святого Міста в повному смутку…

Але ті двоє чоловіків продовжують назватися учнями Ісуса! У чому це проявляється? Вони не втікають поодинці, але тримаються разом у малій спільноті. Вони розмовляють між собою про все, що відбулося. Клеопа та інший учень провадять дружню бесіду (гр. homiléo). По дорозі до Єрусалима, а особливо після смерті Вчителя, вони зрозуміли, що стали друзями: адже ніхто неспроможен любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає (Йн 15,13).

Цей фрагмент Євангелія вчить нас, що ми потребуємо буття разом як учні Ісуса. Ми потребуємо дружніх розмов про життя і смерть нашого Господа й Вчителя, особливо тоді, коли в серці сум’яття й розчарування. Це дуже важливо, адже де двоє або троє зібрані в Моє ім’я, там Я серед них (Мт 18,20).

Третього дня по смерті Ісуса бесіда учнів та їхнє спільне шукання не змогли розвіяти мороку смутку ані пітьми зневіри: очі ж їхні були стримувані, щоби Його не впізнали. Однак, саме в тій темряві міг об’явитися Воскреслий Христос! Коли вони вели бесіду й обговорювали, сам Ісус, наблизившись, пішов разом з ними. Той, хто втратив усе, щоб усе віднайти, слідує за своїми учнями. Перейшовши через страждання та смерть, Ісус наближається, щоб вірно слухати про людський біль та образу… Можемо мати багато питань до Господа, але тільки Його запитання може спинити зневіру та смуток: Тож Він запитав їх: «Що це за розмови, які ви ведете між собою, йдучи дорогою?» Ті зупинилися, повні смутку. Учні ще не бачать Господа, не розпізнають Його, але вже з Ним розмовляють. Це і є справжня та щира молитва.

Зустріч із незнайомим Ісусом уже творить велику переміну, яку вони усвідомлять тільки після завершення вечері. Досі учні Ісуса були нерозумні й повільні серцем, аби вірити, та коли вони почули пояснення Святого Писання, їхнє серце запалало. Досі вони перебували в суцільній темряві, та Боже Слово повернуло їм вогонь: І, почавши від Мойсея та від усіх пророків, Він пояснив їм в усіх Писаннях те, що стосувалося Його. Досі вони блукали без віри, тепер же голос Незнайомого вів їх у дорозі та завершив розпочаті разом пошуки.

Тут і відкрилися їхні очі, й вони впізнали Його при ламанні хліба. Спільнота учнів у дружній розмові відкрила їх на діалог із живим Ісусом. Вогонь віри вже не можливо було затримати! Палаюча присутність Господа у слові звершилась у спільноті столу, у знайомому жесті ламання хліба, який залишив по собі Ісус під час Тайної Вечері.

Ось, нарешті, вони знайшли живого Господа, та Він став невидимий для них. Але Ісус не зник! Він став невидимий ДЛЯ НИХ. Ісус став невидимим для нас — заради нас. Його присутність більше не зовнішня, тільки внутрішня. Він прагне подорожувати й жити не тільки з нами, але більше того — в нас. Це виняткова присутність Господа, яку маже дарувати тільки Він. Це тільки Його особиста ознака. Не випадково прикметник áfantos, тобто «невидимий», вживається лише один-єдиний раз в усій Біблії, саме тут — при ламанні хліба.

Тільки після Святого Причастя ті, хто йшов у протилежному напрямку, повертаються знову до Єрусалима. Ті, хто зупинився, тепер біжать. Хто був повний смутку — палає. Двоє учнів, які марно шукали відповідей, тепер знаходять Одинадцятьох. Адже при ламанні хліба відбулося їхнє власне воскресіння (гр. anástasis): Тож вставши (гр. anastántes), тієї ж години вони повернулися до Єрусалима. У Святому Причасті вони ввійшли у смерть і воскресіння Ісуса Христа, щоби всім сповістити тайну віри, яку визнаємо також і ми: «Проголошуємо смерть твою, Господи Ісусе, сповідуємо Твоє воскресіння і очікуємо Твого пришестя в славі».