Місце у небі

Роздуми над Божим Словом на V Великодню неділю, рік А

 Під час Тайної вечері, в атмосфері затишку, довіри та любові, серце апостолів несподівано занепокоїлось. Що могло викликати таке сум’яття серед найближчих учнів Ісуса? У попередньому розділі Ісус Христос заповів зраду Юди та відречення першого серед апостолів – Петра. Решта апостолів зрозуміли, що мала настати така страшна ніч, якій не зможе протистояти навіть той, кого Ісус назвав скелею! Сам апостол Петро в другому читанні розповідає, що Ісус може стати «каменем спотикання, і скелею спокуси». Для Петра, як і для решти апостолів, та ніч стала великим випробування віри, яке вони не змогли подолати. Коли настає ніч страждання, ми спотикаємося, не вірячи в Слово… (1Пт 2, 8).

Ісус завжди уважний до стану душі своїх вірних, тому Він поспішив їх утішити лагідним словом перед своїм стражданням: Хай не тривожиться ваше серце: віруєте в Бога і в Мене вірте. Апостоли вже від самого дитинства мали віру в Бога, бо належали до вибраного народу. Тепер же Ісус закликає їх вірити в того, кого Бог послав. Це наче «подвоєна» віра в Бога, який дав нам свого Сина. Для віри в цьому світі завжди буде багато темряви, але віра, підтримана Божим словом, не засоромить. Хто вірить у Нього, не буде засоромлений, – визнає св. Петро, який тільки з другої спроби зміг прослідувати за Ісусом (1Пт 2, 6).

Апостол Петро свідчить далі, що Господь покликав його, а також всіх нас із темряви до свого дивовижного світла (1Пт 2, 9). Цей світ можемо порівняти до «тісної» темряви, в яку вийшов Юда перед зрадою, але справжня віра, тобто перебування в Господі, – це наче просторе світло. Перед своїм відходом на смерть, в ніч Тайної вечері, Ісус говорив про просторий дім Отця, в якому є багато осель. У ньому не потрібно будувати чи готувати нові оселі. Кожний, хто народився від Бога, вже має свою оселю в домі Отця. У сто першому псалмі написано: Очі мої на вірних краю, щоб жили зо мною. Хто ходить шляхом досконалих, той буде мені служити (в. 6). Тільки той, хто чинить лукаве, не матиме життя: Не житиме у моїм домі, хто лукавство творить. Хто кує брехні, не встоїться перед очима в мене (в. 7).

В домі Отця більше не буде утисків і вигнання. Божий Син запевняє, що Він готує нам місце, куди прагне особисто нас привести: Ніхто не приходить до Отця, як через Мене (Йн 14, 6). Звернімо увагу, що Ісус йде готувати тільки місце, а не оселі в домі Отця. Оселя для кожного готова від початку. Проте знаємо, що Небесне Царство – це зовсім не місце чи якийсь фізичний простір, це не щось матеріальне: Бо царство Боже не їжа і не пиття, а праведність, мир і радість у Святому Дусі (Рим 14, 17). Однак, сьогодні Ісус стверджує, що йде приготувати нам справжнє місце.

Як таке можливе? Святий Григорій Нисський навчає, що коли Господь Ісус після покладення до гробу повернувся на небеса, ця подія викликала величезне здивування серед ангелів, адже сам Бог велів херувимові з полум’яним миготливим мечем стерегти вхід до саду, щоб жодна людина не могла ввійти до раю та жити вічно (Бут 3, 24). Але ось перед ангелами, просто до неба, до дому Отця, крокує справжній чоловік! Божі ангели намагалися стримати його, але не змогли, адже на його ранах була кров. Безтілесні ангели не знають страждання. Вони не можуть зблизитись до пролитої крові. Так Ісус пройшов усе небо перед обличчя свого Отця. Коли Отець побачив свого Сина, зруйнованого людськими гріхами, Він побіг і кинувся Йому на шию, наче милосердний батько з притчі на шию марнотратного сина. Це було найбільшим здивуванням ангелів – бачити як Бог кидається на шию людині.

Отож, Ісус відходить до Отця, щоб приготувати нам місце. Спаситель розпочав дорогу нашого повернення до дому Отця через свою муку і смерть: І привели його на місце Голготу, що значить Череп-місце (Мк 15, 22). Син Чоловічий на хресті зайняв місце нашої смерті, щоб приготувати нам місце у небі. Його було поховано, але ангели сповістили, що місце смерті вже опустіло: Не жахайтесь! Ви шукаєте Розп’ятого, Ісуса Назарянина. Він воскрес, нема Його тут! Ось місце, де Його поховали були (Мк 16, 6). Ісус відійшов, тобто помер, щоб приготувати нам місце своїми пробитими раменами, зраненими долонями. Відтоді в небі на кожного народженого від Бога чекає справжнє місце в обіймах Доброго Пастиря. Обійми Ісуса – це також обійми самого Отця, бо Господь каже в сьогоднішньому Євангелії: Отець, який у Мені перебуває, – Він і творить діла свої. Вірте Мені, що Я в Отці, а Отець у Мені (Йн 14, 10-11). Там Божий Син нарешті покаже нам Отця, якого ми прагнемо побачити: Хто Мене бачив, той і Отця бачив.